Молода дівчина в ультракоротких шортах намагалася залицятися до мого чоловіка: я дала нахабній розлучниці урок, якого вона не забуде

**Мій щоденник**
З чоловіком давно мріяли про відпочинок, але завжди щось заважало. І ось нарешті! вдалося вирвати кілька днів. Квитки на літак купили в останній момент, тому сиділи окремо. Та я не сумувала: головне, що ми разом їдемо до моря. Ну, дві години окремо не страшно.
Заходжу в салон, шукаю своє місце. Проходжу повз чоловіка і з-під лоба помічаю, хто сидить поруч. Дівчина років двадцять, в ультракоротких джинсових шортах, з яскраво-червоною помадою та віями, наче з реклами.
Я не з ревнивих, тому лише подумала: «Нехай собі сидить».
Але десь через півгодини польоту вона почала поводитися скажімо так, занадто вільнодумно.
Шепотіла йому щось жартівливе, сміялася з кожного його слова, навіть якщо він відповідав сухо. Періодично «випадково» торкалася його руки, просила допомогти з пляшкою, дістати сумку.
Чоловік тримався ввічливо, але байдуже. Та коли вона закинула ноги на спинку крісла перед ним наче спеціально виставляючи себе, мене прорвало.
Я підвелася, повільно пройшла між рядами, тримаючи пластиковий стаканчик з кавою. Підійшла до них, усміхнулася й поцілувала чоловіка в щоку. Але при цьому трохи «не вгадала» з рухом.
Ой перепрошую, промовила я тихо, коли гаряча капля впала їй на стегно.
Вона аж підскочила.
Ви з глузду зїхали?! скрикнула так, що озирнулися сусіди. Це ж нові шорти!
Я, досі усміхаючись, відповіла:
Що правда, то правда шорти ви й справді демонстрували так старанно, що неможливо було не помітити. Можете тепер сісти як людина?
Вона хмикнула, витягла з сумки спортивні штани й гучно пішла до туалету переодягатися.
Чоловік глянув на мене з виразом: «Ти ж просто неможлива». А я сіла на своє місце і вперше за політ спокійно відкрила журнал.