Непереможний дух

Ота така невгамовна

З дитинства Соломія мріяла стати лікарем. Жила з батьками в невеличкому селі, до школи бігала аж три кілометри у сусіднє село. Там була і школа, і амбулаторія, і пошта, і аж три крамниці.

Школа нова, простора, дівчинка навчалася із задоволенням, все їй давалося легко. Закінчувала пятий клас.

Соломійко, вставай, що ти розледащилася? голосно сказала мати, заходячи в хату з відром свіжого молока. Проспала школу! Я ж тебе будила, коли йшла до хліва.

Ой, мамо, справді! схопилася Соломія, за дві хвилини вмилася, вдяглася, схопила портфель і вилетіла з хати без сніданку. Ганна ледь встигла сунути їй у руки пару млинців.

Бігти три кілометри не жарт. Вона бігла, рахуючи телеграфні стовпи, одна, бо всі діти вже пішли. Знесилена, сповільнювала крок, а потім знову прискорювалася.

Спізнюся, напевно хвилювалася вона.

У школу влетіла разом із дзвінком, швидко піднялася на другий поверх і заскочила до класу. Тільки сіла, як увійшла Наталія Петрівна вчителька української мови та літератури.

Соломійко, ти що, наче за тобою гнався лісовик? пошепки запитала сусідка по парті, Марянка. Проспала, чи що? З тобою такого ніколи не буває.

Так, проспала, прошепотіла вона, і розпочався урок.

Того дня у школі все було як завжди. Соломія відучилася, нарешті закінчилися заняття, і вона пішла додому разом із дівчатами. Потім їх наздогнали хлопці, штовхалися, жартували так весело й дійшли до села.

Відчинивши хату ключем, схованим під порогом, роззулася і вскочила всередину. Зазвичай у цей час нікого не було вдома: батько на роботі, мати теж вона працювала на пошті. Але ледве Соломія хотіла зайти до своєї кімнати, як почула з маленької кімнатки душевний кашель. Вона аж завмерла.

Хто це?! промайнуло в голові. Мама розповідала про домовика але я ж сміялася!

Вона швидко заскочила до своєї кімнати й закрила двері. Переодягаючись, прислухалася. Тільки вийшла на кухню, як знову почула кашель чоловічий, важкий.

Тато на роботі Хто це може бути? Заглянути в кімнату боялася прохід завішений занавіскою.

Вона якось пообідала і вибігла з хати, сподіваючись зустріти матір. Озирнувшись, побачила Миколку, сусідського хлопця, який навчався у сьомому класі.

Миколо! помахала вона йому. Зайди на хвилинку!

Чого тобі? спитав він.

У нас у хаті хтось кашляє Я боюся. Батьків нема.

Як то кашляє? Хто?

Не знаю. Пішла до школи нікого не було. Прийшла хтось кашляє. Давай разом зайдемо?

Давай, погодився Миколка, і вони увійшли.

Прислухалися тихо. Соломія показала на занавіску. Миколка відсунув її, і вони побачили на ліжку дуже худого чоловіка.

Добрий день А ви хто? несміливо спитала Соломія.

Добрий день прохрипів він. Я Григорій твій дядько.

Соломія ніколи не чула про жодного Григорія. Вони закрили занавіску і вийшли.

Ну от, дядько твій, а ти налякалася, сказав Миколка. Ну я пішов.

Соломія ледь дочекалася матір і розпитала її.

Це твій дядько Григорій, мій молодший брат. Сидів довго у вязниці, тепер вийшов Хворий дуже. Ти його не памятаєш була маленькою.

Прийшов ледве живий, а твій батько каже: «Нехай у нас живе, отямиться» Але я не знаю Мабуть, не жилець він.

Гриць, молодший брат Ганни, зростав хуліганистим. У шістнадцять років з такими самими парубками заліз у крамницю в селі. Грошей у касі не було, але взяли цукерки, печиво, цигарки та горілку. Сховали в лісі у покинутій хатині й навіть напилися. Їх швидко знайшли, і Грицю дали три роки. Потім його перевели до дорослої вязниці. Сидів довго, а тепер повернувся у двадцять пять років ледь живий.

Соломія довго не могла заснути, чула, як дядько кашляє. Згадала, що у селі живе бабуся Парасковія, яку всі називають знахаркою. Вона лікує травами.

Після школи зайду до неї, подумала дівчинка.

Наступного дня зайшла.

Здоровенькі були, бабусю. Мені треба врятувати дядька Він дуже хворий.

Стара посадила її за стіл, налила чаю, підсунула пиріжки.

Розказуй, донечко.

Соломія розповіла все. Баба Парасковія встала, дістала з полички мішечки, написала на папірці рецепт.

Ось, доню. Все розписала, як заварювати.

Дякую, бабусю!

Прибігла додому. Незабаром прийшла мати.

Мамо, дивись! Баба Парасковія дала трави. Будемо лікувати дядька!

Ганна лише кивнула не вірила в трави. Але Соломія щоранку заварювала напій, ставила на табуретку біля ліжка й пояснювала, коли його пити.

Ох, Ох, Соломійко, така ж ти невгамовна, усміхався Григорій і ласкаво дивився на неї, розуміючи, що лише вона вірить у його одужання.