Щастя, що тримається на плечах рідних

Щоденниковий запис

Щастя коли за спиною родина

Федір повернувся з армії ще міцнішим, ніж пішов. Був молодшим у великій родині четверо братів виросли в батьків, і він, здавалося, увібрав усе найкраще від усіх. Високий, майже під два метри, широкоплечий, зі світлим волоссям і добрими блакитними очима, завжди готовий прийти на допомогу. І силою його Бог не обділив.

Минуло всього три дні, як він повернувся до рідного села Верховина, встиг побачитися з усіма родичами та друзями. І ось, йдучи з крамниці, він побачив Маряну. Він осторопів перед ним стояла така гарна дівчина, хоч і невисока на зріст.

От так красуня! Невже у нас такі ростуть? Чи я щось пропустив? одразу ж привітався.

Добрий день, усміхнулася вона. Ви мене не памятаєте, я не з місцевих.

Федір, відповів він. А тебе як звати?

Маряна Сергіївна. Я вчителька початкових класів, рік як переїхала.

А я ось із армії, кивнув він.

Вони довго стояли й розмовляли, наче знали одне одного ціле життя. Вже й сусіди почали поглядувати на них у селі таке швидко помічають. А Федір і Маряна й справді з першого погляду зрозуміли, що не хочуть розлучатися.

Ввечері Федір не знав спокою.

Мам, а де мешкає та нова вчителька, Маряна?

Мати здивовано підняла брови.

У будиночку покійної тітки Ганни. Там і влаштувалася. Чого питаєш? Вподобалась?

Вподобалась, зізнався він і вийшов із хати.

З того дня вони почали зустрічатися, а незабаром Федір запропонував Маряні руку й серце. Весілля гуло на все село. Дівчата навіть ображалися:

Чому одружився з приїжджою? У нас же й своїх гарних повно!

Але з часом Маряну прийняли вона вчила дітей, і село її поважало.

Федір переїхав до дружини у будинку його батьків жив один із братів із сімєю. Він був справжнім господарем, усе вмів, і руки у нього золоті.

Маряночко, зроблю до будинку прибудову мало місця, а ще й дітей треба, казав він, а дружина лише посміхалася.

За кілька років Федір збудував дім, якому заздрило все село. Він був сильним чоловіком таким же міцним вийшов і дім. Але була одна проблема у них не було власних дітей. Маряна дуже любила дітей, віддавала всю себе школярам, але своїх так і не народила.

Чому в мене не виходить? часто думала вона. А раптом Федір мене покине? Він так хоче діточок

Може, це через мене? турбувався Федір. А раптом вона піде?

Обоє боялися звернутися до лікарів чи то страшно було почути діагноз, чи то ще сподівалися. А час йшов.

Одного разу Маряна побачила по телевізору передачу про прийомних дітей. І тоді їй спала на думку ідея.

Федю, може, візьмемо дитину з дитядому? обережно спитала вона за вечерею.

Чоловік навіть поперхнувся, потім усміхнувся.

Маряно, чи ти в мене думки читаєш? Я сам давно про це думав, але боявся, що ти не схочеш.

Господи, як я рада! кинулася вона до нього.

Вони поїхали до міста, у дитячий будинок біля лікарні. Директор, Віра Андріївна, уважно їх вислухала.

Підемте, покажу вам діток.

Дітей було небагато. Маряні сподобався хлопчик років семи він чимось навіть нагадував Федора. Але Віра Андріївна тихо пояснила:

У Олега є молодший братик, Іванко. Їх не можна розділяти.

Маряна з надією подивилася на чоловіка а він уже посміхався.

Ми візьмемо обох, сказали вони одночасно.

Незабаром Олежка й Іванко приїхали додому. Хлопці були щасливі. Олег одразу ж сказав молодшому:

Це наша мама й тато.

А той аж підскочив від радості:

Мама й тато!

Федір і Маряна дивилися на них із зворушенням.

Час минав. Діти звикли, а батьки полюбили їх усією душею. Вже й Іванко пішов у школу. Разом вони поїхали на море, а потім повернулися засмаглі й повні вражень.

Одного разу Маряна почула, як Іванко питав брата:

Олеже, а Миколка каже, що ми не рідні. Це правда?

Правда, спокійно відповів Олег. Але наші мама й тато найкращі. Кращі за будь-яких рідних.

Маряна не втрималася й тихо заплакала. А потім розповіла Федору.

Бачиш, які вони вдячні, сказав він. Значить, ми все робимо правильно.

Хлопці весь час крутилися біля батька той навчав їх господарству, вони разом ходили на рибалку.

А одного разу Віра Андріївна зателефонувала:

Можете приїхати? У мене є пропозиція.

Вони приїхали наступного дня.

Не хочете взяти дівчинку? одразу запитала директор. Недавно до нас потрапила двохрічна Софійка. Батьки загинули, а вона схожа на тебе, Маряно.

Справді, дівчинка була немов її копія.

Федю, це ж наша дочка! скрикнула Маряна.

Незабаром Софійка приїхала д