Момент, коли зрозуміла, що таке щастя

Сьогодні зрозуміла, що таке щастя.

По дорозі додому Оксана дякувала долі, хоч би її старша донька Соломія буде щаслива. Їй самій не пощастило в житті. Але вона ні про що не шкодувала, вірила, що все відбувається так, як призначено.

«Мені було суджено зустріти Тараса зустріла і покохала, а потім і заміж вийшла. Народила Соломійку, а чоловік хотів сина. Щоб його порадувати, знову завагітніла та народила хлопчика Ярослава. Саме після народження сина й почалися всі біди. Ярик народився інвалідом, прикутим до візка на все життя», важко зітхнула Оксана, відчиняючи двері у підїзд.

Колись вона зібрала волю в кулак і рішуче вирішила…

Тарас, дізнавшись про діагноз сина, одразу зібрав речі та пішов, кинувши на останок:

«На мою допомогу не розраховуй».

Після його втечі у Оксани опустилися руки. Доньці шість років, син хворий. Вночі вона плакала, зариваючись у подушку, думала не витягне.

«За що мені це? За що?» питала вона у пустоту.

Але одного разу зібралася і сказала собі:

«Плач або не плач, а дітей піднімати треба. Ніхто не прийде і не допоможе. Це моє життя, це мій біль».

Соломія ходила до садка, потім до школи. З Яриком займалася, вкладаючи в нього всю душу. Хлопчик обожнював матір і сестру, підростав. А Соломія ввечері возилася з братом, даючи матері час на спокій і домашні справи. Так і жили втрьох діти росли в материнській ласкі. Оксані пощастило знайти роботу вдома, щоб завжди бути поруч із сином. Соломія дорослішала і допомагала. Час минав.

Відчинивши двері квартири, Оксана побачила, як донька крутиться перед дзеркалом у весільній сукні. Вона дивилася на Соломію з захопленням, а в очах стояли сльози. Ось і виросла її донечка, стала красуньою. Раділа, що змогла виховати її та дати освіту. А тепер ось вона виходить заміж за Богдана гарного хлопця, самодостатнього, навіть з власною квартирою.

«Соломійко, яка ж ти в мене чарівна! Богдан просто зніміє, коли побачить тебе в цій сукні. Тільки чи не рано ми її придбали? Кажуть, із весіллям поспішати не варто», промовила мати.

«Ой, мамо, ну от знову ти псуєш настрій! Ніщо не рано. Богдан каже, що у нього знайомі в ЗАГСі, тому розпишуть нас швидше», відповіла донька, знімаючи сукню.

«Ну добре, це я так, згадала прикмету. Все буде добре, тільки не показуй сукню Богданові до весілля».

Оксана пішла до кімнати сина. Ярик зрадів. Поговоривши з ним, вона вирушила на кухню.

«Як швидко виросла Соломія, думала вона, вже закохалася і заміж збирається. Богдан, здається, порядний хлопець, мені сподобався відразу. Материнське серце не обманеш». Вона посміхнулася, згадавши, як Богдан урочисто сказав:

«Я кохаю вашу доньку і обіцяю, що вона ні в чому не буде потребувати. Вона буде щаслива! Хочу влаштувати пишне весілля, буде багато гостей. Але ви не хвилюйтесь усі витрати на мені. Я добре заробляю».

«Ну що ж, Богдане, тепер я за доньку спокійна», усміхнулася Оксана і подякувала Богові в душі за такого зятя.

До весілля залишалося небагато, коли раптом Оксана захворіла. Погано себе почувала слабкість, запаморочення. Пішла до лікаря, здала аналізи. Доктор, подивившись на результати, сказав:

«Не хочу вас лякати, але вам потрібне додаткове обстеження».

Тут вона справді злякалася. А раптом поставлять страшний діагноз? Як вона залишить дітей? Соломія вже майже заміжня, а Ярик як без неї? Його ж не можна залишати без нагляду.

Поділилася з донькою, розповіла про побоювання.

«А раптом щось трапиться Ярик залишиться сам. Хоч йому вже пятнадцять, але його не можна одного. Як мені лягати на обстеження?»

«Мамо, ну що ти? Все буде добре, ми впораємось. Ти думаєш, я без тебе не подбаю про Ярика? Поки ти будеш у лікарні, я житиму вдома та доглядатиму його».

«Але в тебе ж скоро весілля», тривожно промовила мати.

«Нічого, Богдан перенесе дату».

Богдан справді все відмінив. Оксана лягла на обстеження. Минув деякий час вона сиділа у палаті, чекаючи остаточних результатів. В голові кружляли думки про Ярика що з ним буде, якщо вона помре?

Лікар увійшов із посмішкою:

«Ну, голубко, не варто себе так мучити. У вас нічого страшного лише невелика доброякісна пухлина. Операція не потрібна, тож повертайтеся додому та радійте життю. З цим можна жити довго. Просто ставтеся на облік у поліклініці».

Оксана не знала, чи сміятися, чи плакати від радості. Але по дорозі додому її знову охопили сумніви.

«Лікар сказав стати на облік Може, він щось недоговорює?»

Повернувшись додому, вона побачила доньку, яка нетерпляче чекала.

«Ну що, мамо? Що сказав лікар?»

Ок