Його найзаповітніша мрія

Захаре, знову прийшов із школи у дірчавих штанах? докоряла мати синові. Знову бився? Мабуть, із Мишком? Ну скільки можна вже вам сваритися, ви ж однокласники!

Так, мам, з Мишком, відповів син чесно й гордо. Але я його переміг. Він перший почав, каже, що Ярина дружить тільки з ним. Та ми ще побачимо погрожуючи кулаком у вікно, буркнув тринадцятирічний хлопчина.

Мишкові того разу дісталося, хоч раніше то він Захара побив підступно, підставив підніжку. Захар упав зненацька, а Мишко навалився зверху. З дитинства хлопці змагалися за увагу гарненької Ярини, їхньої одноклаласниці. Вона ж того дня теж повернулася зі школи зірвена й на запитання матері відповіла:

Ну от, Захар знову побився з Мишком, і тепер у Мишка синє під оком. А Захар штани на коліні порвав від матері йому певно дістанеться, і слушно. Навіщо він постійно чіпляється до Мишка? І чому Мишко має з ним битися, щоб той відчепився від мене? Мені Захар не подобається

Доню, таке в житті було, є й буде. Дівчатам завжди доводиться обирати. А хлопці вони завжди кулаками вияснюватимуть, хто вартий уваги, казала мати, а в душі хвилювалася: дочка дорослішала, і скоро їй дійсно доведеться робити вибір.

Мамо, мені Захар не подобається! Я йому сто разів казала не подобається мені цей очкарик! Мишко кращий, спритніший і гарніший. Ніколи мені Захар не сподобається, ніколи!

Ох, доню, ніколи не кажи «ніколи». Життя такі сюрпризи підкидає, що й не снилося. Хто знає, яку долю тобі призначено. Лише б усе було добре похитувала головою мати.

Мамо, яка тут доля? Я просто Мишка люблю більше, ніж Захара! сердилася донька, але мати думала про своє.

Шкільні роки минали. Ярина як і раніше дружила з Мишком, а Захар мовчки страждав. Він розумів, що зовнішністю програє супернику, і вже не ліз у бійку. Йому й так було ясно: Ярина обрала не його.

Ярина з Мишком вечорами гуляли й мріяли.

Знаєш, Мишку, я хочу велику родину. Ось одружимося і в нас буде круглий стіл, щоб усі поміщалися. А ще я працюватиму у школі мрію вступити до педагогічного. А влітку всією родиною поїдемо на море! щасливо посміхалася Ярина, схиливши голову йому на плече.

Мишко слухав мовчки, не перебивав, але й не погоджувався.

Ярино, це добре, звичайно Але тоді мені доведеться працювати вдень і вночі, щоб усіх прогодувати. Я втомлюватимуся яке вже тоді море?

Та я ж теж працюватиму! Наших зарплат вистачить, намагалася переконати його дівчина.

Ще чого? Ти сидімеш вдома, виховуватимеш дітей і чекатимеш мене з роботи.

Це ще чому? здивувалася вона.

Бо ти жінка. А чоловік голова родини. Як скаже, так і буде.

Ця розмова Ярині не сподобалася. Вона побоялася сварки й пішла додому, махнувши Мишкові рукою. Той тільки почухав потилицю: «Що я такого сказав?»

Біля її хати Ярину чекав Захар із червоною трояндою.

Привіт. Це тобі.

Ярина сердито сопнула:

Захаре, знову ти! Що тобі треба? Відчепися! Хіба тобі не ясно я обрала Мишка!

Бо ти мені дуже подобаєшся. Так само, як і йому. Візьми квітку.

Але дівчина не взяла й пішла.

Вранці, вийшовши на двір, вона побачила ту саму троянду на призьбі. Хоч і сердилася, але взяла її.

Яка гарна Навіть не зівяла, подумала вона.

Після цього Захар більше не підходив, але інколи кла