З життя
На вулиці побачила чоловіка з пораненою ногою і запропонувала викликати швидку допомогу, але він попросив мій телефон та зробив дивний дзвінок
На вулиці я побачила чоловіка з пораненою ногою і запропонувала викликати швидку, але він попросив мій телефон та зробив дивний дзвінок.
Я квапилась на роботу, як завжди, запізнюючись. На вулиці вітряно, асфальт ще не встиг просохнути після нічного дощу. Перебігаючи дорогу, я раптом помітила чоловіка біля тротуару. Йому було років сорок. Він сидів, схопившись за стіну, важко дихав. Штани над коліном були порвані, а нога у крові.
Люди проходили повз, ніби не бачили. Хтось говорив по телефону, хтось їв на ходу, хтось глянув і відвернувся. А я не змогла пройти. Щось у його погляді мене зупинило.
Вам погано? Ви впали? я нахилилась.
Він ледве кивнув і спробував піднятися, але відразу зігнувся від болю.
Давайте викличу швидку, я вже діставала телефон.
Ні, не треба, його голос був хрипкий, втомлений. Не дзвініть туди. Я справлюсь.
Ви впевнені? У вас кров, ви не можете йти я насупилася. Чому ви не хочете до лікарні?
Він на мить відвів погляд, ніби щось обмірковував.
Дайте просто подзвонити другу? Мій телефон сів. Один дзвінок і все.
Я насторожилася, але, вагаючись, подала йому телефон. Він швидко набрав номер, ніби памятав його напамять, відійшов убік і прошепотів:
Алло. Це я. Ти можеш?.. Так. Терміново.
Ще щось додав, повернув телефон і ледь посміхнувся:
Дякую. Ви дуже добра.
Я кивнула і майже побігла, не розуміючи, чому всередині зявився тривожний присмак. Може, тому що це було занадто таємничо.
Але потім сталося дещо неочікуване.
Минуло кілька днів. Я вже забула про ту зустріч, коли раптом задзвонив невідомий номер.
Доброго дня. Ми бачилися недавно на вулиці, ви тоді дали мені телефон.
Я на мить завмерла.
Так памятаю. Усе гаразд?
Завдяки вам так. Ви навіть не уявляєте, як допомогли тоді. Якби не ваш телефон все могло б скінчитися гірше. Дякую. І якщо вам коли-небудь знадобиться допомога дзвоніть. Я ваш боржник.
Ви були в лікарні?
Ні. Але скажімо, я розібрався. А ви виявилися тим рідкісним, хто не пройшов повз. Таких небагато.
Він не пояснював подробиць, і я не допитувала. Чомусь на душі стало тепло. Буває, просто даєш комусь телефон а це міняє чиєсь життя.
Зять на чужому городі: як я «здав в оренду» татову дачу під Житомиром
Мене звати Тарас, мені сорок два, і я досі не знаю, як пояснити те літо своїй дружині так, щоб вона...
Zwinięty list w misce z owocami przy ulicy Świętokrzyskiej
Kasia, siedemnastoletnia, znalazła to pod płytami winylowymi, w szafie ojca, w mieszkaniu przy ulicy Świętokrzyskiej w Warszawie. Stare pudełko po...
The Envelope in the Drawer
**The Envelope in the Drawer** I've worked at the post office on Elm Street in Rochester for twelve years. It's...
Warsztat po teściu, dwieście tysięcy i klucz, który oddałem inaczej
Nazywam się Dawid, mam trzydzieści cztery lata i przez sześć lat prowadziłem warsztat samochodowy przy ulicy Grunwaldzkiej w Bydgoszczy razem...
I need to write this as fiction from the second participant’s perspective (the “other person” — meaning the aggressor’s viewpoint, per the “OTHER PERSON” instruction), fully localized to the US, avoiding clichéd phrases, with a proper ending featuring a concrete action.
The Laundry Tub at Fenwick Creek I'm the one they warned new arrivals about. Diane, forty-one, and by the time...
Валіза до Дубая, яку я не встигла закрити
Термінал «Д» бориспільського аеропорту о шостій ранку пахнув кавою з automату і мокрою тканиною — надворі лив дощ, і люди...
Warsztat po teściu, który zabrał zięć Marcina
Nazywam się Marcin Duda, mam trzydzieści sześć lat i przez ostatnie osiem byłem mężem Kasi Woźniak z Bydgoszczy. Piszę "byłem",...
Czterysta osiemdziesiąt złotych na koncie i klucz do warsztatu w kieszeni
Marek Winiarski policzył pieniądze trzy razy, jakby od trzeciego liczenia miało przybyć. Czterysta osiemdziesiąt złotych. Tyle zostało na koncie firmowym...