Проучила свого чоловічка – історія, яка змусить вас посміхнутися!

**Щоденниковий запис**

Усе! Моя терпіцькість скінчилася! гримнув Дмитро, як тільки вони з Олесею зайшли в хату. Ти коли-небудь навчишся тримати язика за зубами?

А що я такого сказала? обурилася Олеся.

Та ти ще й питаєш? Дмитро викривився в злобній посмішці. Ти, моя дорога, вже всі межі перейшла! Буду тебе виховувати!

Дмитре, та в чому справа? відступаючи, спитала вона.

Справа в твоїй поведінці! Сама з версту копійчана, а пануєш, мов королева!

Не всім же бути такими велетнями, як ти! відповіла Олеся. Дівчина має бути витонченою!

А ще тихою, слухняною та покірною! Чого тобі бракує! Дмитро розстібнув ремінь і витягнув його. Буду тебе вчити, як діди нам веліли!

Ти з глузду зїхав? скрикнула Олеся. Ти мене що, битимеш?

Виховувати! огризнувся він. І покараю за довгий язик! Ти ж мою матір сьогодні мало не до інфаркту довела!

А хай не несе дурниць! відповіла вона. З якої речі я мала знімати туфлі, які, до речі, у пакеті принесла, щоб одягати її смердючі капці? Не з моїм зростом ходити на низькому!

Нормальні капці! наступав Дмитро. Для гостей!

А з яких це пір гості мають мити посуд, а потім ще й плиту? скосила око Олеся. До того ж, не терплю, коли мені наказують!

Ось зараз і отримаєш! Ти моя дружина, а поводишся як недобита королівна! Зараз я тебе добю, щоб чоловіка шанувала! І його рідних поважала!

А хай поводяться пристойно! Олеся швидко прошмигнула в кімнату. Самі хамлять, а я маю мовчати? Ти ж мусив захистити дружину! Я ж така маленька й тендітна! А вони мене ображають! Надула губи, але пильно стежила за чоловіком.

Якби поводилася по-людськи, ніхто б тобі не хамив! А в тебе завжди своя думка! Ось я зараз її з тебе вибю!

Будь ласка, не треба! всхлипнула вона. Мені буде боляче!

Ще як буде! з задоволенням промовив Дмитро. Таке дам, що до кінця життя запамятаєш своє місце!

Ні! скрикнула вона, притиснувшись до стіни. Прошу, не чіпай мене!

Дмитро підійшов упритул і замахнувся:

Треба! Інакше не зрозумієш!

Сьогодні я згадав, як уперше прийшов до батьків Олесі. Її батько, Василь Іванович, який наполягав, щоб я звав його «тато Вася», довго тиснув мою руку, потім обійняв:

Сину! Я ж для тебе все зроблю! Усю життя мріяв про сина, а Марійка мені лише доньку народила! А я ж хотів на рибалку ходити, на футбол, на полювання! Оце справжнє чоловіче життя! А з тобою, зятечку, ми розвернемося!

Радий, тато Вася, зніяковів я. Та я в рибалці не дуже

Та годі! Ми всі не дуже! засміявся він. Головне у мене тепер син є! А рибалці навчу! Всьому навчу!

Якщо час буде

Ти ж не розумієш, яке ти для мене щастя! у його очах блиснули сльози. З ними ж і поговорити ні про що! кивнув на доньку й дружину. А ми з тобою про машини, про космос, про життя!

Марія Петрівна відтягла чоловіка й запросила до столу:

Це його болячка, вибачилася вона. У нього пять сестер, та й працює серед жінок. Він мене мало не в пологовому не залишив, коли дізнався, що не сина. Тепер буде з ким душу відвести!

Постараюся, скромно відповів я.

Я вірю, Дмитре, посміхнулася вона. Знав би ти, як він про сина мріяв! Навіть з Олесю хлопця робив, поки я не втрутилася! Дівчина має бути ніжною, ласкавою, витонченою! глянула на чоловіка: А не тим, що ти з неї робив!

Василь невдоволено подивився на дружину, потім на доньку, але до мене з теплою посмішкою.

Ось! зітхнула Марія Петрівна. Досі ображається. Буває, прибіжить, щоб розповісти щось, а потім згадає, що це «не жіноча тема». Махне рукою та й піде. Але з твоїм приходом, Дмитре, вона торкнулася моєї руки, він ожив!

Слова Василя не розійшлися з ділом. Він одразу почав скаржитися:

Ти не уявляєш, як я радий, що в нашій родині зявився ще один чоловік! Разом ми їх точно подолаємо! А так життя неможливе!

Якось випадково висловився, а вони: «Тут не казарма, тут культурні люди!» Олеся теж туди ж: «Фе, тату!» Василь провів рукою по горлу. Ось де в мене сидить їхнє «фе»!

Витончені натури, що вже, піддав я.

Ой, не кажи! Такі витончені, що аж прозорі! Як на дієту сідають у холодильнику лише капуста та морква! Таке враження, що вони взагалі не їдять!

Я мав на увазі душевну організацію, усміхнувся я.

Та ну їх з цією організацією! В театр мене потягнули, а там якийсь б