З життя
Сором у маршрутці: як впоратися з незручними ситуаціями в громадському транспорті
Сором у маршрутці
Ганна Миколаївна поспішала до зупинки, міцно притискаючи до грудей невеличку сумочку. Дощ щойно стих, а бруківка блищала під сірим жовтневим небом. У сумці лежали двісті гривень усе, що вона змогла зібрати на ліки для чоловіка. Василь Іванович знову скаржився на біль у спині, а лікар виписав такі дорогі таблетки, що пенсії не вистачало навіть на половину упаковки.
Маршрутка підїхала до зупинки зі скрипом гальм. Ганна Миколаївна піднялася по сходах, простягнула водієві десять гривень.
Двадцять пять, буркнув він, навіть не глянувши на неї.
Як двадцять пять? Учора їхала за двадцять, зніяковіло промовила жінка.
Сьогодні двадцять пять. Ціни піднялися, водій нетерпляче постукав пальцями по керму.
Ганна Миколаївна завагалася. Двадцять пять гривень це значить, що на ліки лишиться ще менше. Може, пішки дійти? Але до аптеки кілометри три, а вдома чекає Василь Іванович, страждає…
Тіточко, може, пройдете? почувся голос із середини салону. Черга за вами.
Обличчя Ганни Миколаївни почервоніло. Вона зарилася у сумочку, дістала ще одну десятку та пятирубльову монету.
Дякую, пробурмотів водій, навіть не перевіривши гроші.
Жінка пройшла у салон, озирнулася. Вільних місць не було. Молодий хлопець у навушниках сидів, уткнувшись у телефон. Поруч із ним дівчина щось друкувала, теж не піднімаючи голови. Посередині жінка з дитиною на руках колихала її, напівспіваючи колискову. Маля плаксувало, а мати виглядала знесиленою.
Сідайте, раптом сказала жінка з дитиною, кивнувши на своє місце. Мені все одно стояти, він не дає сидіти.
Та що ви, дякую, я постою, заперечила Ганна Миколаївна.
Та сідайте вже, наполегливо повторила мати. Видно ж, що втомилися.
Ганна Миколаївна вдячно опустилася на сидіння. Малюк подивився на неї великими цікавими оченятами й раптом усміхнувся.
Який гарненький, мимоволі зворушилася жінка. Скільки йому?
Вісім місяців. Зубки ріжуться, тому й бешкетує, втомлено відповіла мати. Їд
Зять на чужому городі: як я «здав в оренду» татову дачу під Житомиром
Мене звати Тарас, мені сорок два, і я досі не знаю, як пояснити те літо своїй дружині так, щоб вона...
Zwinięty list w misce z owocami przy ulicy Świętokrzyskiej
Kasia, siedemnastoletnia, znalazła to pod płytami winylowymi, w szafie ojca, w mieszkaniu przy ulicy Świętokrzyskiej w Warszawie. Stare pudełko po...
The Envelope in the Drawer
**The Envelope in the Drawer** I've worked at the post office on Elm Street in Rochester for twelve years. It's...
Warsztat po teściu, dwieście tysięcy i klucz, który oddałem inaczej
Nazywam się Dawid, mam trzydzieści cztery lata i przez sześć lat prowadziłem warsztat samochodowy przy ulicy Grunwaldzkiej w Bydgoszczy razem...
I need to write this as fiction from the second participant’s perspective (the “other person” — meaning the aggressor’s viewpoint, per the “OTHER PERSON” instruction), fully localized to the US, avoiding clichéd phrases, with a proper ending featuring a concrete action.
The Laundry Tub at Fenwick Creek I'm the one they warned new arrivals about. Diane, forty-one, and by the time...
Валіза до Дубая, яку я не встигла закрити
Термінал «Д» бориспільського аеропорту о шостій ранку пахнув кавою з automату і мокрою тканиною — надворі лив дощ, і люди...
Warsztat po teściu, który zabrał zięć Marcina
Nazywam się Marcin Duda, mam trzydzieści sześć lat i przez ostatnie osiem byłem mężem Kasi Woźniak z Bydgoszczy. Piszę "byłem",...
Czterysta osiemdziesiąt złotych na koncie i klucz do warsztatu w kieszeni
Marek Winiarski policzył pieniądze trzy razy, jakby od trzeciego liczenia miało przybyć. Czterysta osiemdziesiąt złotych. Tyle zostało na koncie firmowym...