Супутниця: Історія жінки, яка подорожувала разом із вами

ПОПУТНИЦЯ

Вже оголосили посадку, і Дмитро вийшов на перон. Після тижневого відрядження повертався додому. Зайшов у плацкартний вагон, знайшов своє нижнє місце. Поки влаштовувався, почув важке дихання хтось ішов повз нього. Обернувся: літня жінка з валізкою на колесиках, схожою на рюкзак, у осінньому пальті та вишиваному хусті, стояла навпроти, намагаючись відсапати.

«Ну от, подумав Дмитро, бабуся, мабуть, моя сусідка, зараз почне випрошувати нижню полицю».

Дивись, сину, у мене, здається, нижнє, задихано промовила жінка.

Місце справді було нижнє. Вона заметушилась, розкладаючи речі. Дмитро помітив, що сусідці років сімдесят. «Оце так, подумав він, і в такому віці подорожують, чого вдома не сидиться».

Жінка нарешті сіла на свою полицю, склавши зморшкуваті руки на колінах. У вагон заходили пасажири, але верхні місця залишалися вільними. Дмитро вже змирився, що доведеться їхати з літньою сусідкою, з якою й поговорити ні про що.

Потяг рушив. Незабаром зявилася провідниця принесла білизну. Жінка одразу ж заходилася, акуратно застилаючи постіль. Потім знов сіла і перша заговорила:

Незвично мені таке ліжко, вдома-то в мене мяка постіль, а тут боки покочу. З молодості не їздила, вже й не сподівалася, що колись зійду.

Дмитро кивнув і мовчав.

Мене Ганна Іванівна звуть. А вас як величати?

Дмитро.

А по батькові?

Олексійович. Можна просто Дмитро.

Ну, звісно, ти ще молодий, можна й по імені. В гості їдеш?

Чому в гості? здивувався він. З відрядження додому повертаюся.

Ото ж бо й воно! Додому це добре. А я ось із дому на старості літ. Вона раптом замовкла, дивлячись у вікно. Дмитрові здалося, що в її очах блиснули сльози, хоча вона не плакала. Йому стало соромно, що так непривітно поводився із сусідкою.

А ви теж додому чи із дому? вирішивши помякшити холодність, спитав Дмитро.

Із дому, сину, із дому Ось і неспокійно мені. Тут їхати всього добу, а серце міцно стискається.

А до кого ж їдете?

До дочки, Ганна Іванівна дістала з кишені хустинку й обтерла сльозу.

То радіти треба, а ви журитесь.

Та я й радію, пять років із донькою не бачилися, думала, вже й не побачу.

Розійшлися, чи що?

Розійшлися, сину, за власною волею. Характери наші спокою не давали, гординя заважала жити мирно, от і не бачилися стільки часу. Як тільки донька підросла, почали сваритися. Без батька її виростила, усе було: й крики, й образи. Заміж перший раз назло мені пішла, та не зажилася. А я її не підтримала добрим словом, лише докоряла так і горювали роками. Онучку проти мене налаштувала, усе робила навперейми. А пять років тому продала хату, поїхала й не сказала куди. Я й у поліцію ходила шукала, бо ж вона з онучкою поїхала.

Потім знайшлася, написала, що в неї все добре, що вийшла заміж, але щоб я не шукала й не приїжджала ніколи. От і жила я з цим тягарем на душі. За ці роки зрозуміла і я була неправа. Хай вона мене не слухала, але ж донька ж моя рідна.

А рік тому лист прийшов від неї. Написала, де живе, що вже давно розлучилася, що сама бабусею стала й питала про моє здоровя. Я всю ніч проплакала, а потім написала, що життя без них мені не миле. Потім подзвонилися, поговорили й зрозуміли провинились обидві.

У онучки дитина народилася, отже, є в мене й правнук. Наталка їй допомагає, не може вирватися, от і запросила мене. Ось я й вирішила до доньки поїхати, бо хто знає, скільки мені часу залишилося здоровя вже не те, тиск мучить Побачитися хочеться.

Дмитро мовчав. Чужа історія глибоко зачепила його. Він згадав про свою матір, яку рідко відвідує. Вона живе в селі, там же й його старша сестра, завжди думав, що сестра пригляне. Та раптом після розповіді сусідки в грудях занило, навалився жаль адже він син, мати сумує за ним, хоче бачити частіше.

Дмитро всю дорогу розмовляв із Ганною Іванівною час непомітно пролетів. Він допоміг сусідці вийти з вагона й помітив, що до них йде гарна жінка, тривожно вдивляючись у їхній бік. Він відійшов убік. Дві жінки зустрілися поглядами, обнялися й довго не розмикалися. Обидві плакали. Зустріч була така щира, що Дмитро не сумнівався у них усе буде добре.

Він відійш