Мудра свекруха: Історії про розум, доброту і родинну мудрість

Ось тобі переказана історія, адаптована під українську культуру:
Коли молодший син одружився, старші діти вже давно розїхалися дочка вийшла заміж і поїхала до Львова за чоловіком, а син взагалі поїхав на заробітки до Польщі. Оксана завжди знала, що старші в селі не затримаються дочка любила гарне життя, все дитинство картинками з журналів стіни обклеювала, а син мапами, мріяв не про корівник і город, а про далекі країни. А ось молодший, Андрійко, завжди був її хлопчиком, і коли чоловік помер, так і сказав:
Мамо, я тебе ніколи не покину, завжди з тобою житиму.
Вона тоді стояла на краю могили і повторювала: як же я без тебе, Васильку, як я без тебе Дочка теж плакала, старший мовчав, мов крижина, а Андрійко, якому щойно дванадцять минуло, увесь час стояв поруч, підставляючи їй своє хрупке плече. І обіцянку свою виконав навіть коли навчався, майже що вихідні приїздив додому. Тому й дружину шукав таку, що погодиться в селі жити. Будинок збудував, правда, на іншій вулиці поряд місця не було. Він запрошував матір переїхати, але Оксана відмовилася навіщо в хаті дві господині?
Невістку звали Марійка. У неї були великі блакитні очі й довге, аж до пояса, волосся. Привіз її Андрій з міста вчилися разом, і, як зізнався матері, він ще тоді за Марійкою залицявся, але вона його не помічала. А от тепер помітила. Весілля було гучне, веселе вся родина зїхалася. Оксані невістка подобалася гарна дівчина, відразу видно, з характером, а Андрійкові саме така й потрібна. А що білоручка й по хаті нічого не вміє то нічого, Оксана навчить.
Перша сварка трапилася через тиждень, коли Оксана прийшла допомогти зварити борщ, бо Андрійкові без борщу ніяк у нього з дитинства шлунок слабкий. Марійка накричала на свекруху, сказала, що в неї руки брудні, а вона ними хліб бере. Ну й чим же Оксані його брати? Сваритися вона не стала, пішла, а ввечері Андрій попросив її більше не приходити, коли його немає, бо Марійка хвилюється.
Ти не ображайся, мамо, вона просто в положенні, ось і переживає, пояснив він.
І Оксана не ображалася. Онуки це добре, буде чим діру в серці заткнути, а то як діти розїхалися, усе холодом зсередини віє.
Зустрічати пологи приїхали й батьки, і подруги, і сестра. Оксана спробувала сказати, що не варто до немовляти стільки народу, але Марійка назвала її забобонною й виразно глянула на чоловіка. Андрій попросив матір не вигадувати, краще чаю всім зробити, бо всі з дороги втомилися. Оксана й зробила. І всіх нагодувала, і посуд помила. А сама поглядала на онучку така маленька, така гарненька, так хочеться на ручки взяти!
Можна я подержу? запитала вона.
Марійка подивилася на руки Оксани й сказала:
Руки помийте лише.
Та я ж тільки що посуд мила!
Ось саме тому! Ну що за неохайність!
Батьки Марійки подивилися на Оксану, і їй стало ніяково може, й справді вона чогось не розуміє.
Онучку вона врешті подержала. Як солодко від неї пахло! Чудова дівчинка вийшла. До того ж Марійка свої правила змінила дозволила Оксані приходити, поки Андрій на роботі, бо сама нічого не встигала. А Оксана й рада. Правда, невістка завжди знаходила, чим її уколоти, та й онучку на руки майже не давала, але до цього Оксана звикла. Обижалася, звичайно, але що поробиш син її таку любить, отже, і їй треба звикати. Єдине, що її справді зачепило, це те, що Марійка не взяла рожевого комбінезону, який Оксана купила для онучки.
На базарі, чи що, його брали? Моя донька таке носити не буде! Та й взагалі уже тепло, не варто дитину в комбінезоні парити, квітень же на дворі!
Дівчинку назвали Софійкою, як свою сестру, і Андрій обіцяв, що наступну доньку в її честь назвуть. Оксана сумнівалася, що Марійка схоче багато дітей народжувати, тож особливо на це не сподівалася. Але тут вона помилилася.
Коли святкували річницю Софійки, Марійка й Андрій обнялися й повідомили, що чекають ще одну дитину. Мати Марійки заохала, сказала, що рано, а Оксана вставила, що в неї між першими дітьми теж різниця невелика, і нічого. Своячка невдов