Світло у темряві

**Світло у темряві**

**Розділ 1: Розрив**
Геть звідси, невдячна! кричала її мати, штовхаючи Наталку до дверей.
Дівчина ледве втримала рівновагу. Мати дивилась на неї з ненавистю, що боліла гірше за будь-які слова.
Не повертайся! Бачити тебе більше не хочу! Ганьба тобі! двері грубо захлопнулись.
Наталка завмерла на порозі, відчуваючи, як серце розривається на шматки.
Мамо, заклинаю, це не я Він вона намагалась пояснити, але ніхто вже не слухав.

Її вітчим, пяний і гидкий, намагався її зґвалтувати, а коли Наталка розповіла матері, та не захотіла вірити. Для неї донька лише намагалась зруйнувати її нове життя. Тому вигнала без вагань.

**Розділ 2: Блукання**
Самотня, Наталка блукала брукованими вуличками шахтарського містечка, жебракуючи. Холодне повітря різало шкіру, а голод робив її слабкою. Чоловіки оглядали її поглядами, від яких вона відчувала себе брудною. Найгірші були ті, що йшли самі або гуртами пяниць.

Години повзли повільно, а голод ставав нестерпним. Наталка почувалась невидимою, наче світ про неї забув. Близько Дня поминання предків, вона згадувала батька. Як за його життя дім прикрашали квітами та свічками. Цього року мати нічого не зробить, вона це знала.

**Розділ 3: Алтар**
З тим небагатим, що встигла схопити, вигнана з дому зокрема, з фотографією батька вона вирішила зробити алтар сама. З квітів, зібраних узбіччям, і їжі, яку вдалося випросити сухі коржі та перезрілі фрукти вона влаштувала скромну поминальну столику під старим деревом. Стала навколішки перед фото батька й, з розбитим серцем, розридалась.

Тату, якщо ти мене любиш, забери мене Я більше не хочу тут бути.

Вітер ніжно розвіював її волосся, наче невидима рука гладила по голові. Виснажена, вона заснула біля алтаря.

**Розділ 4: Правда**
На світанку прокинулась. Голод не зник, тому, хоч їжа не мала смаку, вона доїла залишки. Потім знову пішла вулицями, шукаючи ще трохи серед сміття.

Раптом побачила матір. Жінка бігла, ридаючи. Перш ніж Наталка встигла зреагувати, мати міцно обійняла її.

Пробач мені, доню, будь ласка Я не повірила тобі але вчора я побачила все.

Наталка дивилась на неї, не рухаючись, ще не довіряючи. Але мати продовжувала, голос тріщав від сліз.

Я залишила його пити, як завжди а потім прокинулась від криків. Збігла вниз і побачила він літав у повітрі, бився об стіни, як лялька! Він кричав: «Не вбивай! Зізнаюсь, я хотів зґвалтувати Наталку!» А потім впав. Він був мертвий, доню! Мертвий! вона схлипувала. І тоді я почула голос не з цього світу. Він сказав: «Виходь і шукай свою доньку, інакше наступного року я заберу тебе до пекла».

Наталку пронизав холод, але гнів розвіявся, коли вона побачила матір такою зламаною. Вони обійнялись. У цю мить вона вирішила пробачити. Вони спробують почати знову.

**Розділ 5: Додому**
Перш ніж повернутись, Наталка подивилась у хмарне небо, і сльоза скотилась по її щокі.

Дякую, тату Ти завжди поряд.

У хаті було напружено. Тінь вітчима ніби досі лунала кутками. Наталка здригнулась, але намагалась ігнорувати. Мати обіцяла більше не впускати його.

Я поговорю з ним, рішуче сказала мати. Він більше не зачепить тебе.

Наталка кивнула, хоч страх не відпускав. Раніше мати була слабкою, але тепер виглядала твердою.

**Розділ 6: Розмова**
Тієї ночі мати пішла говорити з вітчимом. Наталка спостерігала здалеку, серце калатало. Розмова була гострою, і хоч дівчина не чула все, окремі фрази досить ясно казали: мати бішена.

Більше ніколи не підійдеш до моєї доньки! кричала вона. Якщо не підеш, викличу поліцію!

Наталка відчула полегшення, але й тривогу. Чи вистачить матері сили втримати обіцянку?

Мати повернулась, схвильована, але рішуча.

Він пішов. Більше не повернеться.

**Розділ 7: Разом**
Дні минали, і хоча рана ще боліла, вони почали відновлювати стосунки. Разом зробили алтар на День поминання, прикрасивши його квітами й спогадами.

Наталка зрозуміла: між ними досі є любов. Мати помилялась, але й боролась за неї.

Будемо робити це разом, сказала мати, кладучи квіти. Щоб твій тато завжди був із нами.

Наталка посміхнулась. Вперше за довгий час у неї зявилась надія.

**Розділ 8: Святкування**
На День поминання містечко ожило. Наталка з матірю приєднались, ділячись історіями про батька.

Сміх і сльози переплітались, а Наталка відчула себе сильнішою. Батько завжди був би поряд, ведучи їх у нов