Бажання жити у гармонії

Добрий ранок, буркнула Оксана, заходя в кабінет і плюхаючись на своє робоче місце. Вона ввімкнула компютер, наче від цього залежить її настрій.

Добрий ранок, відповіли їй Ганна й Марічка, переглянувшись із німим запитанням у очах.

Зазвичай балакуча та дружня Оксана була похмурою, ніби сьогоднішнє небо за вікном із сірими навислими хмарами, з яких крапав дощик. У кабінеті стояла тиша. Але незабаром Ганна, яка не могла довго мовчати, запропонувала:

Дівчата, давайте кави. Зараз приготую.

Гарна ідея, підтримала Марічка. Оксана мовчала.

У кабінеті працювали троє. Оксана була заміжньою, мала сина й тридцять років. Ганна теж у шлюбі, двоє дітей, їй тридцять шість. А Марічка ще не виходила заміж, але жила з хлопцем їй було двадцять сім.

Найжвавіша серед них Ганна. То через вік, то просто така вже по життю. Всі ініціативи були від неї, а інші лише підхоплювали.

Вона вийшла з-за перегородки з підносом, на якому стояли три чашки кави. Підійшла до Оксани, та мовчки взяла свою, подякувавши кивком. Марічка ж усміхнулася:

Дякую, Ганно! Ти у нас головна по гостинності

Дві з них засміялися, Оксана лише ледь посміхнулася. Першою не витримала Ганна.

Оксано, що трапилося? Годі мовчати, а то я вже почуваюся незручно. Невже на нас образилася?

Та ні, Ганнусю, за що? Просто вдома напруга, відповіла вона.

З Андрієм посварилися? здивовано спитала Марічка. Колеги знали, що їхня родина дружна, і сварки були рідкістю.

Не вдома, а з ріднею.

Ааа, знову Тетяна допікає? Та годі звертати увагу! порадили колеги.

А як не звертати, якщо ми в одному дворі живемо? Не знімати ж квартиру через неї, коли в нас свій гарний дім. Андрій мій не звертає уваги, і його брат Олег теж спокійний, але Тетяна це щось Вже весь кипілок вийшов. Вчора їй усе висказала, тепер не знаю, як далі жити поруч.

Коли Оксана вийшла заміж за Андрія, його батько добудував будинок у дворі поруч із своїм. Після весілля молодята відразу заселилися. У будинку батьків жив старший брат Олег із дружиною Тетяною та сином. Обидва будинки були добротними. Батько працював прорабом, тому матеріали йому обходилися дешевше.

Але через тиждень після весілля молодшого сина трапилася біда батьки загинули в аварії. З того часу брати жили поруч, у одному дворі.

Спочатку все було добре. Майже одночасно Оксана й Тетяна народили дітей: Оксана сина, а Тетяна доньку. Все йшло паралельно.

Андрію, як же добре, що ми поруч із твоїм братом живемо, раділа Оксана.

Ну так, відповів стриманіший чоловік.

Коли діти підросли, обоє вийшли на роботу. Все було мирно, але з часом Оксана зрозуміла, що вони з Тетяною різні. І це логічно: у кожного свій характер і звички.

Оксана з чоловіком майже не сварилися, а з будинку Олега часто лунали крики. То Тетяна давала волю характеру. Недовольна, гучна.

Знову Тетяна розходилася, казав Андрій. Не дуже Олегу пощастило.

Оксана була спокійною і миролюбною. З Тетяною вони були протилежностями.

Я люблю тишу. Для мене найцінніше моя родина. Цілий світ. Мені не нудно з чоловіком і сином. Люблю, коли в домі спокій. Андрій такий самий. Нам пощастило, казала вона.

Так і було. Оксана виросла в лагідної сім’ї, де любили і поважали один одного.

Але Тетяна була іншою. Шумною. Вважала, що всі мають жити «купою».

Мені подобається, коли ми разом, казала вона. Ми ж одна родина!

Оксана розуміла це, але бачила інакше.

У глобальному сенсі так. Але моя родина це чоловік і син.

Андрій підтримував дружину. Але Тетянине втручання дратувало. Вона вважала себе господаркою всього двору, хоча кожна сім’я мала свою половину.

Оксана з виховання ніколи просто так не заходила до Олега. Обовязково постукала б.

А Тетяна ж могла вриватися в їхній будинок без стуку. Не зважаючи, що роблять господарі. Навіть коли син був малий, вона гукАле тепер Оксана вирішила більше не мовчати й чітко встановити кордони, бо кожен має право на свій спокій.