Бажання жити в гармонії

Доброго ранку, буркнула Олеся, заходя до кабінету й опускаючись на своє робоче місце. Вона ввімкнула компютер, не піднімаючи голови.

Доброго ранку, відповіли їй Марічка й Тетяна, переглянулися й здивовано знизили плечима.

Зазвичай говорлива й спокійна Олеся сьогодні мовчала, сиділа похмура, як сіре небо за вікном, з якого накрапав дощ. У кабінеті стояла тиша, але незабаром Марічка, яка не могла довго мовчати, запропонувала:

Дівчата, давайте кави, зараз приготую. Вона підвелася й пішла за ширму, де стояв невеликий столик з кавомашиною, чашками, вазочкою з цукерками та іншими дрібницями.

Давай, підтримала Тетяна, а Олеся мовчала.

У кабінеті їх троє. Олеся заміжня, має сина, їй тридцять. Марічка теж заміжня, двоє дітей, їй тридцять шість. Тетяна ще не була заміжньою, але живе з хлопцем, їй двадцять сім.

Найжвавіша серед них Марічка. То через вік, то просто по характері, але всі ініціативи йдуть від неї, а інші підхоплюють.

Вона вийшла з-за ширми з підносом, на якому стояли три чашки кави. Підійшла до Олесі, та мовчки взяла свою, кивнула подякою.

Дякую, Марічко, ти у нас головна по господарству промовила Тетяна.

Обидві засміялися, а Олеся ледве посміхнулася. Першою не витримала Марічка.

Олесю, що трапилося? Годі мовчати, а то я вже відчуваю себе якось некомфортно, думаю, може, ти на нас образилася.

Та ні, Марічко, за що? Просто вдома напруга, відповіла вона.

З Іваном посварилися? здивувалася Тетяна. Колеги знали, що в них дружня сімя, і сварки бувають рідко, принаймні Олеся ніколи не скаржилася на чоловіка.

Швидше, не вдома, а з родичами.

Ааа, знову твоя Оленка дістає? Та годі вже звертати увагу, порадили колеги.

А як не звертати, якщо живеОлеся зідхнула: “Якщо б можна було просто забути про її існування, але ж ми живемо в одному дворі, і кожен день почуваю, що в мене немає власного простору”.