Без обмежень і умов…

Льоня сидів у темній кімнаті, прислухаючись до нічних звуків. Під вікном зупинилася машина, м’яко ляскнули двері, короткий цокіт підбоїв затих за дверима під’їзду. Нарешті, повільно й обережно повернувся ключ у замку…

Він намагався не дихати, щоб уловити найменші відтінки звуків. Почувся шелест одягу, ледве чутні крадучі кроки. «Боїться розбудити, капці не взула», — усміхнувся про себе Льоня.

Двері тихо відчинилися. Оксана навшпиньки увійшла у спальню. З вулиці в кімнату потрапляло достатньо світла, щоб побачити, що ліжко не розібране, на ньому ніхто не лежить. Оксана завмерла на мить, відчувши його напружений погляд, обернулася.

— Ти мене налякав. Чому не спиш? — різко запитала вона.

— Тебе чекав. — Льоня підвівся, підійшов до дверей і клацнув вимикачем. Від яскравого спалаху світла Оксана заплющила очі.

— Де ти була? — Льоня розглядав бліде обличчя дружини зі зтертою косметикою.

— Вибач, я забула попередити тебе… — Оксана дивилася під ноги.

— Тільки не кажи, що була у подруги. Скажи правду, так обом буде легше. Ти давно мені зраджуєш?

Вона здригнулася, наче збиралася втекти. Потім ледве похитала головою.

— Два місяці, — вимовила вона, на мить піднявши на чоловіка очі. — Я хотіла сказати, але… Вибач. Я зараз піду. — Вона швидко вийшла зі спальні. Льоня почув, як вона щось пересувала у передпокої.

Оксана повернулася з валізою, поклала її на ліжко, відчинила шафу і почала виймати свої речі. Вішалки брязкали, вдаряючись одна об одну, падаючи з сукнями та блузками на ліжко біля валізи.

— Може, ти займешся цим завтра, коли мене не буде вдома? — Льоня підійшов до ліжка, взяв подушку і вийшов із спальні.

Не роздягаючись, ліг на диван у іншій кімнаті, накрився пледом. Спати не хотілося. Хотілося крушити все навколо, вдарити Оксану, розмазати по обличчю залишки косметики, стерти сліди чужих поцілунків. Він зробив кілька глибоких вдихів, намагаючись заспокоїтися.

***

Вони з друзями вирішили відзначити закінчення сесії на пляжі. Роздяглися і одразу побігли у воду. Потім Юрко з Іваном пішли за пивом, а Льоня залишився сторожити речі.

Він сидів на своїх джинсах і дивився, як біля берега плюскаються дітки. З води вийшла гарна дівчина і прямісінько пішла до нього. Вона взяла з сусіднього ковдрика рушник і почала витирати мокре волосся. Льоня не міг відвести очей від засмаглої шкіри, на якій блищали краплі води. Струнке тіло було зовсім поруч. Йому захотілося доторкнутися до вологої прохолодної шкіри.

Дівчина відчула його погляд і різко обернулася. Льоня не встиг відвести очі. Напевно, він виглядав як винувате дитя, бо дівчина усміхнулася. Коли Юрко з Іваном повернулися, вони вже познайомилися і весело базікали.

Побачивши хлопців, Оксана зібралася додому. Вона почала надягати через голову сарафан. На мить її голова зникла під підолом. Юрко перехопив погляд Льони й зрозуміло посміхнувся, а Іван підняв угору великий палець.

Наступної миті підол посовзнув униз, Оксана підтягнула сарафан, зібрала свої речі, посміхнулася хлопцям і пішла геть.

— Опам’ятайся, — сказав Юрко і ляпнув заціпенілого Льоню по спині.

— Оксано, почекай! — отямився Льоня і почав натягати джинси. Не попрощавшись із друзями, він кинувся їй навздогін. Додому він повернувся пізно.

— Де ти був? Чому не відповідав на дзвінки? Ми з татом ледь не збожеволіли… — накинулася на нього мати.

— Вибачте, я забув увімкнути телефон після іспиту. Я одружуюся, — випалив Льоня.

— Що? — перепитала мати.

— Він одружується. Та що, саме час. Третій курс, двадцять років. До закінчення інституту подарує нам онука, — спокійно сказав батько.

— Ні, все не так. Я хотів сказати, що зустрів дівчину своєї мрії і обов’язково на ній одружуся, — поспішно поправився Льоня.

— То ти тільки що з нею познайомився? — обурилася мати. — Володю, ти чув? — Мати розгублено дивилася то на сина, то на чоловіка.

— Тетянко, заспокойся. Він просто закоханий. А закохані багато про що мріють. Він живий, здоровий і щасливий. Усе, всім спати, завтра поговоримо, — батько повів упираючуся матір у спальню.

— Дякую, — гукнув услід батькові Льоня.

Через два тижні він привів Оксану додому. Мати дізналася, що вона живе в гуртожитку, і винесла вирок, що їй потрібна квартира й прописка у Києві, що любов’ю тут і не пахне. Звісно, вона сказала це, коли Льоня повернувся додому, провівши Оксану.

— Вона тобі не сподобалася? — засмутився Льоня.

— Головне, що вВін стиснув телефон у долоні, усміхнувся і повільно вимовив: “Сашко, я їду до тебе зараз, більше нікуди не піду”.