Чарівний магазин вживаних речей

Чарівний комісійний магазин

Я, Олеся, часто згадую своє дитинство, і щоразу перед очима постає той комісійний магазин — немов крамниця див, куди ми з подругами забігали після школи. Мені було одинадцять, я навчалася у п’ятому класі, і світ здавався сповненим загадок. Разом із Даринкою та Соломією ми перетворювали звичайні дні на пригоди, а цей магазин був нашим скарбом, місцем, де кожна річ зберігала свою історію. Навіть зараз, через роки, я заплющую очі й бачу його полиці, запах старих книжок і той дитячий захват, який уже не повернути.

Того року ми з дівчатами були неподільні. Даринка, із її завжди розкуйовдженими кісками, мріяла стати археологинею, а Соломія, найсерйозніша з нас, носила у рюкзаці зошит, куди записувала «важливі думки». Я ж, Олеся, була десь посередині — любила фантазувати, уявляючи себе то героїнею з книжки, то мандрівницею. Після уроків ми не поспішали додому, а бігли до комісійки на розі нашої вулиці. Він був старий, з облізлою вивіскою і скрипучими дверима, але для нас це була печера Аладіна, сповнена загадок і чудес.

Магазин був невеличким, але всередині здавалося, що він безкінечний. Полиці аж тріщали від речей: старовинні свічники, пошарпані книжки, сукні з мереживними комірами, годинники, що давно зупинилися. Продавчиня, тітка Галина, завжди сиділа за касою з в’язанням і лагідно бурчала: «Дівчатка, не бешкетуйте, нічого не розбийте!» Але ми й не думали бешкетувати — ми були дослідницями, шукачками скарбів. Даринка одного разу знайшла мідну брошку у вигляді жука і заявила, що це талісман єгипетської принцеси. Соломія перегортала пожовклі журнали мод, мріючи пошити таку саму сукню. А я любила книжки — особливо одну, з потертою обкладинкою, про піратів. Я уявляла, як знаходжу мапу скарбів, заховану між сторінками.

Одного холодного листопадового дня ми знову заскочили до магазину. На вулиці крапав дощ, наші черевики чвакали, але всередині було затишно і пахло пилом та лавандою. Я одразу кинулася до улюбленої полиці з книжками, а Даринка потягла Соломію до коробки з біжутерією. «Олесю, іди сюди! — скрикнула вона. — Дивись, яке каблучко!» На її долоні лежало тоненьке кільце із зеленим камінчиком, тьмяним, але все одно чарівним. «Це точно з замка!» — заявила вона. Соломія, примружившись, додала: «Або зі скрині якоїсь баронеси». Ми реготали, приміряли кільце по черзі, і я відчувала себе героїнею казки.

Тітка Галина, помітивши наше збудження, підійшла й посміхнулася: «Сподобалося? Усього п’ять гривень, дівчатка. Бі”Забирайте, але щоб завтра повернули — інакше чар пропаде!”