Чи завжди мені доведеться доводити свою невинуватість?

Невже все життя доведеться доводити, що я ні в чому не винний…

Тетяна дивилася телевізор, а чоловік сидів за комп’ютером, коли подзвонила мама.

— Що трапилося, мам? — насторожено запитала Тетяна, зменшивши звук.

— Нічого. Просто вирішила подзвонити.

Але Тетяна знала: мама ніколи не дзвонить просто так.
— Ну ж бо, кажи. Знову Мар’янка щось наробила?

Матір зітхнула.

— Вона мені всі вуха прожужчала, що хоче до тебе їхати. До інституту, мовляв, поступати. А вчиться погано, думки лише про гулянки. Який інститут? У нас є чудовий коледж і мед училище. Навіть слухати не хоче, — знову зітхнула мати.

— Та в нас з Ігорем однокімнатна квартира. Не думаю, що їй буде зручно з нами, — відповіла Тетяна.

— Розумію. Боюся, що вона просто втече до тебе. Ось і подзвонила попереджати. Може, ти її відмовиш? Мене ж вона вже не слухає. Зовсім відбилася від рук.

— Мам, вона й мене не послухає. Що влізе їй в голову — того не виб’єш. Ти ж знаєш. Спробую поговорити з дядьком Василем. Можливо, він візьме її до себе.

— Поговори, Тетяно. Але в нього ж сім’я. Незручно якось…

— Чому незручно? Врешті, це його донька. Гаразд, мам, я поговорю і передзвоню. — Тетяна поклала трубку.

— Мама? — Ігор відірвався від монітора.

— Так. Мар’янка хоче до нас переїхати, збирається в інститут.

— Ну і що? Якщо поступить — дадуть гуртожиток, — Ігор знову встромив очі в екран.

— В інститут їй не світить, а коледжі є й тут. Та й туди вона навряд чи потрапить. Одне у неї на думці — заміж. Поговорю з її батьком, може, погодиться взяти її. Повинен же, це ж його рідна дитина. — Тетяна задумалась.

«Ні, треба домовитися з дядьком Василем. Ігор гарний чоловік. Якби не це, я б за нього не вийшла. А від Мар’янки можна всього чекати. На нашому весіллі вона його не спускала з очей».

У Тетяни та Мар’янки були різні батьки. Батько Тетяни потонув, коли їй було шість. Пішов з друзями на рибалку, випив, потім закинув вудку. Гачок зачепився за корч. Батько ліз у воду, щоб відчепити — і втонув. Мужики теж були п’яні, не встигли його врятувати.

Молода й гарна мати залишилася сама з Тетяною. До себе женихів не підпускала. Коли Тетяна була у п’ятому класі, у їхню школу влаштувався молодий учитель математики. Шепталися, що він перевівся сюди не просто так — нібито тікав з великого міста від нещасливого кохання.

Він став класним керівником у Тетяниному класі. На батьківських зборах побачив її матір і одразу закохався. Почав часто приходити, допомагати Тетяні з уроками, і не лише з математики. Незабаром вона стала відмінницею, а в класі повзли плітки.

А тут ще мати завагітніла. Заміж виходити не хотіла, але Василь Петрович умовив. У школі Тетяна так його й називала, а вдома — дядьком Василем. Вони розписалися. Коли народилася Мар’янка, Тетяна стала старшою в сім’ї. Пишалася цим. Мама доручала їй ходити до магазину, гуляти з коляскою, сидіти із сестрою, якщо треба було відлучитися.

Разом вони прожили два роки. Потім дядька Василя запросили викладачем у гімназію у обласний центр. І не дивно — вчителем він був чудовим, учні його любили.

Мати відмовилася їхати. Ніколи не казала чому. Але Тетяна вже багато розуміла. Мати соромилася, що він молодший. Боялася, що у великому місті він її покине — тому сама його відпустила.

Дядько Василь поїхав, а вони лишилися втрьох. Він справно платив аліменти після розлучення на Мар’янку, навіть трохи грошей присилав Тетяні. Розумів, що матері важко.

Сестри були різними, і не лише зовні. Тетяна добре вчилася, була спокійною і цілеспрямованою. Після школи поїхала до обласного центру й легко вступила до університету.

А от Мар’янка вчитися не хотіла. З дитинства знала, що гарна — і користувалася цим.

Вже навчаючись у університеті, Тетяна випадково зустріла дядька Василя в торговому центрі. Він був із дружиною та маленьким сином. Зупинився, запитав про матір і Мар’янку. Їй навіть здалося, що він зрадів. Записав їй свій номер і адресу, просив не соромитися й дзвонити, якщо щось знадобиться.

Тетяна кілька разів заходила до нього, коли грошей зовсім не було. Але побачила, що дружині це не подобається, і перестала. Сам він їй не дзвонив.

Наступного дня після маминого дзвінка Тетяна зателефонувала дядькові Василю.

— Тетяно! — зрадів він. — Як справи? Як мама? Давно не бачились.

— Я вийшла заміж, дядьку Василю. Працюю. Усе добре. А дзвонила через Мар’янку.

Їй здалося, що він напружився, мовчав і чекав.

— Мама вчора дзвонила. Каже, Мар’янка хоче сюди переїхати й поступати до інституту. Ми з чоловіком в однокімнатній квартирі. Подумала, може, вона побуде у васМар’янка зрештою зрозуміла, що лише власними зусиллями зможе змінити своє життя, та вирішила поступити до місцевого коледжу, а Тетяна й Ігор знову знайшли спокій і довіру у своїх стосунках.