Дощ веде до щастя

Дощ іде на щастя
Після спекотного літа настала холодна й пронизлива осінь, з пронизливими вітрами та нескінченними дощами.

По дорозі додому, стомлена від вітру та мряки, Мар\’яна зайшла до крамниці, щоб перепочити від поганої погоди й купити щось на вечерю. Тут було тепло, світло й сухо. Вона повільно йшла між полицями, розглядаючи упаковки.

Мар\’яна набрала цілий кошик продуктів. У відділі овочів взяла лимон і гроно винограду. Уявила, як сяде з ногами на м\’який диван перед телевізором, питиме гарячий чай з лимоном, відщипуватиме стиглі ягоди й кластиме в рот. А може, вип\’є трохи вина, щоб швидше зігрітися.

Вона зупинилася перед полицею з ковбасами, вирішуючи, що обрати. Зараз вона з\’їла б і те, й інше. Зранку в роті макової зернинки не було. Мар\’яна ковтнула й простягнула руку до ковбаси — її не треба варити. Та її рука зіткнулася з іншою, яка тягнулася до того самого батона.

Вона відсмикнула руку, підняла голову й побачила поруч високого гарного чоловіка. Модна зачіска з чорним волоссям і ледь помітною сивиною на скронях, карі очі, повні губи. І ще в чорному пальто. Все, як вона любить.

— Перепрошую, — сказав чоловік, показавши у посмішці білосніжні рівні зуби.

«Голлівуд відпочиває. Немов із глянцевого журналу. Невже такі ходять у звичайний «АТБ» за ковбасою?» — подумала Мар\’яна. Її кинуло в жар від посмішки красеня. Вона ледве відвела від нього погляд і відійшла. «Витріщилася, як коза на нові ворота», — лаяла себе по дорозі до каси.

Побачила себе у відбитті вітрини з напоями й перелякалася. «Господи, яка розхристана. Що він подумав про мене? Та й різниці нема. Де він, а де я». Вона виклала продукти з кошика на стрічку. Поруч хтось поклав те саме, і навіть ковбасу.

Мабуть, вона надто довго дивилася на чужі продукти, бо порів лунало:

— У нас з вами однакові смаки, вам не здається?

Мар\’яна знову побачила красеня й його усмішку.

— При чому тут смаки? Звичайний набір продуктів. У половини покупців такий самий, — сказала вона й відвернулася, згадавши, що виглядає як мокра курка.

— Так, справді, — погодився він.

«Я вся звітрена, а він — ніби тільки з перукарні вийшов». Вона уявила, наскільки пружинистими на дотик є його волосся, і одразу ж зупинила себе. «Побачила гарного — і слинки повтікали? Завертай губу. Він не для тебе».

Мар\’яна склала продукти в пакет, розрахувалася й, змусивши себе не дивитися на красеня, прямувала до виходу. На вулиці порив вітру вдарив у обличчя, немІ тільки тоді вона зрозуміла, що щастя не в дощі, не в одній зустрічі, а в тих маленьких моментах, коли ти дивишся у вічі людині, яка завжди поруч.