Досягай, мрій, не здавайся

Знаєш, доню, тобі доведеться дуже старанно постаратися, щоб вписатися в нашу родину, промовила Надія Василівна з виглядом суворої наставниці.

Марійка ледве стримала усмішку. Це було передбачувано. Свекруха-вчителька заздалегідь бє нову ученицю лінійкою по руках, хоча урок ще навіть не розпочався.

Василь, який сидів поруч, відвів погляд. Було видно, що йому хочеться сказати щось на кшталт «ну й почалося». Проте втручатися він не став. І правильно. Це не його бій.

Старатися? перепитала Марійка зі снисхідною усмішкою. Уточніть, будь ласка, в якому напрямку. На курси вишиванки записатися? Чи на гопака?

Розгорталася розмова на кухні Надії Василівни. Тут усе було дорого-багато: штори з мереживами, цукерки у кришталевих вазах, великий деревяний стіл та стільці кольору меду. Гарно, але жити тут Марійка не змогла б. Надто вже все ідеально, ніби тут не живуть, а знімають виставу.

Марійко, у нас інтелігентна родина, пояснила Надія, ніби не помічаючи іронії в голосі невістки. Ми люди виховані, тут випадкові чужі не приживаються.

Марійка мимохіть кивнула, але вже не слухала. Ця роль була їй до болю знайома. Вона вже купалася в усьому цьому, тільки тоді в неї не було ні досвіду, ні гідного самоповаги.

…Пятнадцять років тому Марійка була зовсім іншою: молодою, старанною, з довірливими очима й вірою в те, що «треба бути хорошою дружиною». Чоловіка, Івана, вона дуже кохала.

А от Іван кохав лише свою матір.

Перша свекруха, Ольга Миколаївна, явно відчувала себе зіркою місцевого масштабу. У неї була активна життєва позиція, дуже голосний голос і думка з будь-якого приводу. Вже на другій родинній вечері вона видала:

Курка суха, ніби пісок жую. Нічого, я тобі покажу, як треба запікати, раз уже тебе мати не навчила.

Марійка тоді лише усміхнулася. Вона вважала, що якщо терпіти й бути ввічливою, то це оцінять. Тому називала свекруху «мамою», готувала їй сало з часником (як та просила) і дозволяла критикувати все: від кольору намиста до чистоти підлоги.

Коли народилася донька, стало гірше. Свекруха без упину читала лекції на тему «як виростити господарну жінку». Все знисходительно, з усмішками й натяками на те, що вчитель із Марійки поганий. Мовляв, коваль без ковадла.

Памперси це знущання над дитиною! заявила Ольга одного разу, вручивши невістці пелюшки. Це для лінивих вигадали. А ти будеш хорошою матірю. Правда ж?

Іван ні в що не втручався. Навіть коли донька, ще не вміючи вимовляти літеру «р», запитала:

Мамо, а чому ти дурна?

Марійка тоді аж здивувалася.

У сенсі? Хто тобі таке сказав?
Бабуся Оля.

Коли Марійка попросила чоловіка розібратися й поговорити зі свекрухою, той лише знизав плечима.

Та годі тобі. Ну сказала й сказала. На емоціях була, може. Ти ж знаєш її характер.

Марійка знала. Раніше вона старалася. Вона сиділа за святковим столом і прилюдно вислуховувала, що «заощадила на олії й зіпсувала страву». Купувала дорогі подарунки, бо хотіла хоч раз почути похвалу. Поводилася ідеально, доки не зрозуміла, що в очах Ольги ідеалом завжди буде хтось інший.

Після цього випадку Марійка серйозно задумалася про розлучення й незабаром подала документи. Важкий характер? Для неї це звучало лише як визнання в огидній поведінці й небажанні виправлятися.

На вокзалі здохнеш! Тепер лише з кішками житимеш! пророкувала їй свекруха.

Але кішок у неї так і не зявилося, а от квартира, робота й розсудливість залишилися.

А потім до цього набору долучився Василь. Вони познайомилися через спільних знайомих, обмінялися номерами й почали спілкуватися. Василь, може, і не був закоханий по вуха й не обіцяв золотих гір, зате поважав її почуття. Він знав про минуле Марійки й спокійно приймав її доньку.

А ще хотів одружитися. Марійка не відмовляла, але тягнула й спостерігала. Вона кохала Василя, але не хотіла знову встряти в чиюсь родину, де вона ніколи не стане своєю. Проте Василь був іншим. До цього моменту він не ставив матір на перше місце, і Марійка вирішила ризикнути.

Тепер, сидячи в домі його матері, жінка знову слухала все той самий монолог із минулого, але вже не відчувала ні принизливого сорому, ні страху. Лише легке дежавю й нудьгу.

Ми, знаєш, перших-ліпших до себе не беремо, продовжувала Надія. Василь чоловік мякий, може не бачити повної картини чи мовчати. А я все бачу. Тож… старайся, дівчино.
Дякую за цінні вказівки, холодно посміхнулася Марійка. Але, якщо дозволите, я поки побуду просто дружиною вашого сина. Родина в мене вже є. Донька, чоловік. Цього цілком вистачає.

Вона не стала чекати завершення вечора й