Єдині разом

У світі є люди, які не вірять у дві половинки однієї душі, але є й ті, хто певний: коли вони знаходять одна одну стають цілим. І ніщо, аніщо не розлучить їх, окрім смерті, з нею не посперечаєшся.

Кохання, відданість, турбота, вірність ось ті почуття, що панують у щасливих сімях. Там, де чоловік і дружина одне ціле.

Так жили Оксана та Тарас. Одружилися з великої любові, з перших днів підтримували одне одного, дбали.

Оксанко, дивлюся на вас з Тарасом немов дві краплі води, сміялася подруга Маряна.

Та ми ж дві половинки одного цілого, відповідала Оксана, хоч і не вкладала в ці слова глибокого сенсу.

Пощастило тобі з чоловіком. Ось би й мені такого.

Знайдеш, якщо дуже захочеш, усміхалася Оксана.

Минали роки. У них народилися два сини. Вирощували їх у любові й лагоді. Тарас ніколи не підвищував голос, Оксана завжди була спокійна. Їхня родина міцна, щира. Разом їздили на відпочинок, разом працювали на городі. Ніхто не міг сказати про них поганого слова.

Тарас працював керівником у будівельній компанії, Оксана викладала історію у ліцеї. Діти вчилися добре, займалися спортом.

Старший син вступив до університету, молодший ще закінчував школу. Одного вечора Тарас прийшов додому й мовчки ліг на диван. Відчував нездужання, але мовчав, щоб не турбувати дружину. Та Оксана відразу помітила він ніколи так не робив.

Тарасе, що з тобою? Тобі погано?

Так, трохи слабкість. Нічого страшного, відляжуся

У тебе таке вже було?

На роботі колись, але минуло. Зараз теж пройде.

Оксана накрила вечерю, але він відмовився.

Поїж сама, я не хочу.

Вона їла без апетиту. Думала: що з ним? Він ніколи не скаржився на здоровя.

Сорок три роки не вік. Ще повний сил. Треба вести його до лікаря.

Тарас теж роздумував:

Не розумію Здоровий чоловік, а слабкість нападає. Не хочу, щоб дружина хвилювалася.

Вранці все було гаразд. Після сніданку розійшлися: він на будівництво, вона до школи. Але незабаром Оксана помітила: чоловік похудів, змарнів.

Тарасе, як ти себе почуваєш?

Нормально. Трохи втомлююся

Так, я записую тебе до лікаря. Це не жарти. У твої роки слабкість несподівано. Серце мене тривожить.

Коли Оксана дізналася про хворобу чоловіка, не повірила.

Лікарю, може, помилка?

Яка помилка? Обстеження підтвердили онкологію. Ще не остання стадія боротимемося. Він не повинен здаватися, а ти тим більше.

Вдома вона замкнулася у ванній, щоб Тарас не побачив сліз. Увімкнула воду й ридала.

Не вірю, що він може зникнути. Не хочу цього. Знаю, як підступна ця хвороба батько теж від неї пішов

Вийшла, помила посуд. Чоловік дивився телебачення. Він знав про діагноз, але не показував страху.

Обидва думали про одне, але вдавали, що все гаразд.

Оксана вирішила поговорити.

Тарасе, годі ховатися. Я знаю, як тобі важко. Обери життя. Борися. Обещай мені. Якщо здасися не пробачу.

Вона згадала всі труднощі, які вони подолали разом. Як згорів їхній дім, як родичі відвернулися. Але вони вистояли.

Тепер вона часто повторювала:

Ми разом стільки років видержимо і це.

Вона наводила приклади, коли здавалося виходу нема, але він знаходився.

Тепер, коли все налагодилося, коли молодший син вступив до університету, коли життя налагодилося він хоче піти? Ні, вона не дозволить.

Вона говорила з ним, дивилася вночі у ноутбук, але думки були про одне:

Тепер, коли все добре, він хоче зникнути?

Тарасе, борися. Я буду поруч і підтримкою, і лікарем, і дружиною. Я хочу твого одужання більше, ніж ти сам.

Він слухав і мовчав. Але одного разу сказав:

Гаразд, Оксанко, боротимемося. Я не хочу залишати тебе саму.

Вона подумала:

Він повірив. Повірив, що разом ми сила.

Минув рік. Вони боролися. Лікар пора