Хто потребує тебе такою?

“Кому ти така потрібна?”

“Марічко, не фоткай мене в профіль. Не треба,” Наталка кинула роздратований погляд на фотографа з їхнього прес-центру. “Навіщо ти звідти знімаєш?”

“Наталко Олексіївно, я всіх так фоткаю,” збентежилась Марічка, яка метушилась навколо круглого столу з почесними гостями. “Хочу, щоб усі були на фото.”

“Мене знімай тільки прямо і тільки звідти. Зрозуміла? Будь ласка. Тільки прямо, з цього кута. Дякую,” різко відчеканила Наталка. “Колеги, повернімося до контракту.”

Гості здивовано подивилися на Наталку, але ніхто нічого не сказав. Вона була начальницею, і їй можна було все навіть командувати фотографом під час укладання мільйонної угоди.

Марічка тепер прицілювалася уважніше, дбаючи, щоб Наталка завжди дивилася в кадр і ані боком не потрапила в обєктив. Колеги давно її попереджали, але вона забула і от дістала наганяй. Хоча чесно не розуміла, що поганого в профільних фото. Ну, виглядало ж гарно!

Але для Наталки Олексіївни не існувало “гарно” чи “нормально”. Все має бути ідеально. Так їй завжди казала мати:

“Наталко, ти маєш бути ідеальною. Ідеальною для чоловіка, дітей, колег і цього світу. Люди мають дивитися на тебе й говорити: вона досконала.”

“Мамо, я дуже стараюся.”

“Знаю, доню. Але недостатньо. Ти пішла до школи в погано випрасуванній блузці. Хіба так можна? Чому не випрасувала, як казала?”

“Я прасувала, але складки все одно залишилися. Думала, не помітно,” понуро опустила голову Наталка.

“Якщо блузка випрасувана добре ніхто не помітить. Якщо погано помітять усі. Памятай це.”

“Добре, мамо,” Наталка всмоктала ніс, бо було і соромно, і страшно розчарувати матір.

“І не три свій ніс, Наталко. Він у тебе і так великий. А коли ревеш на півобличчя. Ну й горбинка ще… Коли у вас шкільне фото?”

“У вівторок.”

“Ось, будь ласка, потренуйся перед дзеркалом як сісти, як дивитися, щоб ніс не виглядав таким великим.”

“Добре, я спробую.”

“Дивися прямо і трохи схили голову. Так буде краще. Ну ж бо, прямо зараз, покажи. Ось так, так.”

Наталка, з очима, повними сліз, крутила головою перед дзеркалом, але її ніс із горбинкою при будь-якому ракурсі виглядав величезним. Хоча, якби мати не згадувала про нього так часто може, вона б і не помічала.

У такі моменти мати завжди додавала: “Не будеш ідеальною заміж не візьмуть. Залишишся сама на все життя.”

Цього Наталка боялася найбільше. Тому виснажувала себе дієтами, заборонивши собі пиріжки, морозиво та піцу. Тільки огидна гречка, курка, овочі і чай. Вона зубрила всі підручники, бо гідному чоловікові не потрібна товста й дурна. Тому вона має бути вродливою, розумною, освіченою і з хорошою зарплатою. Кому потрібна утриманка?

Закінчила економфак, курси маркетингу, вивчила дві мови. Розбиралася в мистецтві, літературі, живопису. Прагнула бути ідеальною професіоналкою та ідеальною дружиною.

З Сашком познайомилась після університету. Він був гарний високий блондин з блакитними очима. Поряд із ідеальною жінкою мав бути ідеальний чоловік, чи не так? Він звернув на неї увагу, а Наталка, яка боялася лишитися самою, одразу взяла його в обійми. Сашко, у принципі, не заперечував: дружина працювала, тримала будинок у чистоті, чудово готувала. Він завжди був ситий, у випрасуваних сорочках і блискучих туфлях. Разом вони нагадували кадр із серіалу про щасливу родину.

Через два роки після весілля народився син. Тут Наталка тепер усе контролювала. Навіть купила книжку “Як виховати ідеальну дитину”. Складала раціон, купувала розвиваючі іграшки, дороге одягання аби ніхто не подумав, що в них немає грошей!

Для Наталки було важливо, що скажуть колеги, друзі, сусіди і навіть незнайомці. Ніби їй потрібне було доказ, що вона ідеальна такою, якою її робила мати. Вона вела соцмережі, де не було випадкових фото чи ранкових сторис без макіяжу. Одне фото тисяча кадрів та година ретуші. Вона влаштовувала фотосесії для всієї родини: вона, чоловік і геніальний син.

Сашко ненавидів ці зйомки, бо дружина перетворювалася на нестерпну мегеру.

“Тільки не в профіль,” раз у раз повторювала вона фотографу. “І з цього ракурсу не треба.”

“Дозвольте, я вибудую кадр як потрібно. Якщо ви подивитеся одне на одного, буде дуже гарно.”

“Не треба «як потрібно». Робіть, як я кажу. Я вам плачу. Виконуйте,” коли справа стосувалася її зовнішності, Наталка ставала холодною.

Після зйомок Сашко зітхав:

“Нать, ну навіщо ти так? Немов школяра його лаєш.”

“Бо не хочу фото, які потім не зможу ніде показати. Він нащелкає щось незрозуміле, і все летить у смітник.”

“Та що він може нащелкати? Ми всі в гарному одязі, я з Степаном підстрижені, у тебе класний