Квітковий шедевр

У потьмах, наче у сні, Віра лежала, заплющивши очі. Навпроти, на іншому ліжку, сидячи по-турецьки, Соломія голосно читала підручник. Раптом телефон Віри вибухнув популярною мелодією. Соломія із тріском закрила книгу й докірливо подивилася на подругу.

Дівчина неохоче підняла трубку. За мить вона вже сиділа на ліжку. Потім шпурнула телефон, підскочила й почала метушитися по тісній кімнаті, запихаючи у спортивну сумку речі з шафи.

— Ти куди збираєшся? Що трапилося? — занепокоїлася Соломія.

— Сусідка подзвонила, маму забрали до лікарні, серцевий напад. — Віра застібнула блискавку на сумці й пішла до дверей, де на вішалці висіли дівчачі куртки, стояли чоботи й літні туфлі.

— Завтра ж іспит. Вона в лікарні, за нею доглянуть. Здаси й поїдеш, — сказала Соломія, злізаючи з ліжка й спостерігаючи, як Віра натягає чоботи.

— Послухай, Соло, поясни все у деканаті, я приїду й уладжу. Здам сесію на канікулах. У мене автобус через сорок хвилин, — Віра вже застібала куртку.

— Подзвони, як там мама, — попросила Соломія, але Віра вже вискочила з кімнати. За тонкими дверима лунали кроки, що віддалялися.

Соломія знизала плечима й повернулася до кімнати. Побачила на Віриному ліжку зарядку від телефона, схопила її й босоніж кинулася наздоганяти подругу.

— Віро! Віро, стій! — кричала вона, збігаючи сходами.

Вхідні двері внизу із тріском зачинилися. Соломія перестрибнула через три сходинки, підбігла до дверей, штовхнула їх і ледь не вилетіла на вулицю.

— Віро!

Дівчина озирнулася, побачила в руках у Соломії провід і повернулася.

— Дякую. — І знову побігла.

— Світличко, що це ви влаштували? Одна ледь двері не знесла, друга босоніж на мороз! — з-за столу підвелася вартівниця Галя.

— Пробачте, Галино, — відповіла Соломія, переступаючи з ноги на ногу. У босі ступні впивалися піщинки, нанесені взуттям з вулиці. Перед гуртожитком ледА потім, здавалося, що все те минуле зникло у тумані часу, але кольори квітів за вікном нагадували про давнє літо, коли життя ще було простим, а серця — легкими.