Люблю свою дочку, онуків і зятя, як сина, але не можу кардинально змінити своє життя.

Я дуже люблю свою доньку, онуків та зятя, який став мені як син, але не можу настільки кардинально змінити своє життя.

Ми працювали за кордоном і завдяки цьому придбали простору квартиру з трьома спальнями. Тепер маємо аж три окремі кімнати, дві ванні, три балкони, велику кухню і простору вітальню. Нашому щастю не було меж, адже здійснилася наша спільна мрія.

На той час, коли ми купили це житло, наша донька ще не була заміжньою. Як тільки закінчили ремонт, члени нашої родини вирішили обрати для себе найкращі місця. Наш син Богдан обрав світлу й велику, але водночас затишну кімнату. Донька Дарина обрала гарну спальню з балконом, а ми з дружиною, ну що ж… вже не мали вибору й розташувалися в останній вільній кімнаті на розкладному дивані. Ми не брали участі в битві за кімнати, бо розуміємо, що діти дорослішають і потребують більше власного простору.

Потім наша донька вийшла заміж. Молодята побажали елегантного, гучного весілля. На щастя, наречений був заможним, тож весілля було таким, як вони хотіли: була і розкішна лімузина, і святкування в дорогому ресторані для великої кількості гостей. Вони запланували романтичну подорож у далеку країну, а батьки жениха в день весілля подарували молодим чималу суму на придбання квартири.

Одразу після весілля молодята привезли речі до нашої квартири. Згодом у них народилися двоє чудових дітей, яких ми з дружиною просто обожнюємо, і в такий спосіб ми створили велику та дружню родину.

Проте Дарина і Олександер зовсім не думали про переїзд. Ми з дружиною дуже хотіли допомогти їм фінансово придбати житло, але під час розмови ми почули те, чого ніяк не очікували. Подружжя зовсім не планували купувати квартиру. Вони навіть не шукали ніякої, хоча їхні фінансові можливості це дозволяли. Дарина сказала нам, що планує отримати після нас квартиру, замість того, щоб відкладати гроші на власне житло, вважаючи, що можна буде виселити Богдана з простору, що належить йому так само, як і їй. Вона вважала, що брат вже занадто дорослий, щоб досі жити з батьками.

На той час Богдан був студентом, тож де він, на вашу думку, повинен був жити? Крім того, донька зовсім не розуміла, чому ми не хочемо віддати їм нашу квартиру, на яку так довго та важко працювали.

Я дуже люблю свою доньку та зятя, який став мені як син, але не можу так радикально змінити своє життя. Дуже важко віддати комусь свою мрію, яку так довго було досягнуто, долаючи різні перешкоди, навіть заради людей, яких так сильно любиш і цінуєш.