Лист до янгола і дарунок долі

Ось історія, адаптована під українську культуру:

Вітя їхав у ліфті, навіть не підозрюючи, що звичайний спуск обернеться зустріччю, яка змінить його зиму. В кутку стояла молода жінка у сірій куртці, тримаючи за руку дівчинку років п’яти. Та уважно подивилася на Вітю своїми великими блакитними очима, а потім раптом широко посміхнулася.

— Ти їдеш на роботу? — без сорому запитала вона.

— Софійко, з незнайомцями треба на «ви», — лагідно поправила її матір, вибачливо посміхнувшись чоловікові.

Вітя усміхнувся у відповідь і кивнув.

— Так, їду до офісу.

— А листа Святому Миколаю ти вже написав?

Він засміявся. У ці казки він не вірив навіть у дитинстві, але розчаровувати дівчинку не став. Вона гордо простягнула йому пом’яту картку. Він автоматично поклав її у кишеню і, попрощавшись, вийшов на вулицю.

Весь день Вітя намагався забути цю зустріч — занурювався у роботу, усіляко відганяв спогади про колишню наречену, яка в останній момент відмовилася від весілля. Він переїхав у інше місто, щоб почати спочатку. Але навіть у тиші нової оселі не вдавалося заглушити біль.

Ввечері, гуляючи засніженими вуличками, він згадав про ту картку. Дістав із кишені, прочитав дитячим почерком: «Будь завжди щасливий і ніколи не сумуй!» На душі стало тепло. Він поставив листівку на полицю — так, щоб бачити її щодня.

За кілька днів до Нового року він подзвонив орендодавці, щоб дізнатися, де живе та дівчинка. Ольга Михайлівна з радістю розповіла — виявилося, мама з дочкою живуть просто на поверсі вище, а звуть маму Марією.

Ввечері Вітя постукав у їхні двері. Марія здивовано завмерла, побачивши його.

— Перепрошую, — зніяковіло почав він, — я прийшов до Софійки. Справа в тому, що до нашого офісу тимчасово завітав Святий Миколай. Він попросив мене знайти дівчинку на ім’я Софійка і передати йому лист особисто.

Дівчинка миттєво вискочила з-за маминої спини:

— Я знала, що він тебе пошле! Зачекай, зараз принесу!

За хвилину Софійка повернулася з великим конвертом, прикрашеним сніжинками та сердечками. На ньому було написано: «Святому Миколаю особисто в руки!»

— Тільки мамі не показуйте! А то бажання не збудеться!

— Обіцяю, лист дійде до адресата, — посміхнувся Вітя.

Дома він не втримався і розкрив лист: «Шановний Святий Миколаю! Мене звати Софійка. Я була гарною дівчинкою. Дуже прошу — принеси мені великого м’якого ведмедика. І… нового тата. Бо в мене зовсім нікого немає».

У новорічну ніч Вітя знову опинився біля їхніх дверей. Марія відчинила і завмерла — перед нею стояв він, з величезним рожевим ведмедем у руках.

— Святий Миколай попросив передати це гарній дівчинці Софійці, — промовив Вітя.

Софійка стрибала від щастя, обіймала то маму, то Вітю.

Марія запросила його залишитися на святкування. За столом Софійка раптом запитала:

— А як щодо мого другого бажання?

— З другим поки складно… — завагався Вітя.

— А що ти ще загадала? — обережно запитала Марія.

— Я попросила Святого Миколая нового тата. Але якщо в нього зараз з татами напружено, може, ти залишишся?

Софійка солодко позіхнула і заснула, пригорнувшись до ведмедика.

А двоє дорослих сиділи мовчки, схилившись над салатами, червоніючи та посміхаючись. Сніг за вікном лягав пухнастою ковдрою, а в квартирі вперше за довгий час було по-справжньому тепло.