Магія вистави

**Вистава**

Сьогодні Софія з нетерпінням чекала кінця робочого дня, уявляючи, як вийде з офісу, де її зустріне коханий чоловік, і вони разом поїдуть у улюблену кавярню. Саме там вони познайомилися пять років тому в цей самий день.

Вона вилетіла з роботи і одразу побачила Василя біля машини. Він усміхнувся:

Привіт, Сонечко, пригорнулася до нього, а він поцілував її у щоку.

Привіт, привіт. Ну що, поїхали до нашої кавярні? ніби запитав, ніби запропонував він, а вона щасливо засміялася й кивнула. Вона чекала подарунка.

Просидівши в кавярні, але так нічого й не отримавши, Василь раптом сказав:

Добре, поїхали додому. Подарунок чекає на тебе там, загадково посміхнувся.

Так? Що це? Чому не взяв із собою? здивувалася Софія.

Скоро побачиш і все зрозумієш, відповів він.

Підїхавши до дому, вони вийшли з авто. Василь підійшов до чужої машини, натиснув на сигналку і двері відчинилися.

Ось, кохана, тобі. Катайся на здоровя.

Софія остовпіла. Машину вона ніяк не очікувала. Миттєво кинулася йому на шию:

Василю, дякую! Я ж завжди кажу, що в мене найкращий чоловік у світі. Як же я тебе люблю!

Вона й так обожнювала його, бо він усіма вчинками доводив свою любов. Василь працював багато, іноді без вихідних, щоб заробляти на подарунки, а ще вони збирали гроші на будинок. Мріяли про великий заміський дім. А після його придбання можна буде задуматися про дітей. Жили вони у трикімнатній квартирі Софії, яка дісталася їй у спадок.

Люба, а Люба, тепер це твоя машина, промовив він, а вона відчула, що щастя іноді приходить у таких простих речах, як довіра та любов.