Мамо, якщо ти не приймеш мій вибір, я піду назавжди.

Мамо, якщо ти не приймеш мого вибору, я піду. Назавжди…

Степан увійшов у вагон приміської електрички й озирнувся. Вільних місць повно, сиди де хочеш. Він сів біля вікна. Двері періодично зі скрипом розсувалися, впускаючи нових пасажирів.

Навпроти розташувалася пара літніх подружжя. Жінка зашуршала пакетом, дістала дві буханки паляниці, і вони почали їсти. Повітря наповнилося запахом свіжого хліба. Степан тактовно відвернувся до вікна.

— Молодий чоловіче, візьміть, — жінка простягнула йому шматок.

— Дякую, не треба, — усміхнувся він.

— Та беріть, беріть, ще дві години їхати.

Степан узяв запропонований шматок і відкусив. Який же смачний він здався! У динаміках затріщало, крізь шум пролунав перебивчастий голос: «…відправлення через… хвилин… Потяг прямує до станції… без зупинок… Повторяю…»

— Молодий чоловіче, що він сказав? Які станції пропускає? — занепокоїлась жінка.

Степан знизав плечима. Йому до кінцевої — він не слухав.

— Я ж казала — треба було звичайною електричкою, з усіма зупинками! Ніколи мене не слухаєш, — докоряла вона чоловікові. — Що тепер робити? Прийдеться виходити раніше і чекати наступний…

Вона заспокоїлася, лише коли сусід із ряду поруч запевнив, що на їхній станції зупиняться. Сварка втихла. Степан додухав паляницю і дивився у вікно на миготливі дерева, на сонячні промені, що пробивалися крізь молоде листя, на станції й містечка. У вагоні стало спекотно, під грубою армійською тканню спина вкрилася потом.

Він уявляв, як приїде, як зрадіє мати, як стане під міцні струмені душу… Швидше б додому, зняти цю ненависну форму, вдягти джинси, футболку, кеди і забути про підйомники та побудови. Йому здавалося, що він проспить цілі добі на своєму дивані, а вранці знайде на кухонному столі під рушником пахучі сирники, залишені мамою.

«Якою ж тепер Оленка? Хоч і всього рік минув…» Перед очима виник образ тендітної дівчини з русявим волоссям і блакитними очима. Вона була на рік молодша, жила у сусідньому будинку, і в цьому році тільки закінчила школу. Він на неї не звертав уваги. Дівчина як дівчина.

Ввечері перед його від’їздом усі зібралися у дворі на дитячому майданчику. Олег лаяв Степана за дурну імпульсивну ідею кинути університет і піти в армію. Тарас підтримав Степана, сказав, що якби не мати, може, і сам би пішов. Дівчата жалкували, що компанія розпадається, але й сами не відривали очей від телефонів.

Оленка, яку всі вважали ще дитиною, раптом серйозно заявила, що буде його чекати. Усі замовкли, а дівчина зніяковіла й почервоніла.

— Степан, мабуть, у тебе наречена з’явилася, — зареготався Тарас.

— Та годі вам, — образилася Оленка і втекла.

— Чого регочеш? Нехай чекає. Повернуся — одружуся, — напівжартома, напівсерйозно сказав Степан і штовхнув Тараса так, що той ледве не впав з лавки.

Справжню причину свого вчинку Степан не розповів нікому, навіть Тарасу й Олегу. Він вступив до університету, як хотів батько. Дотягнув до весни, а потім батько несподівано пішов з родини. Виявилося, в нього була інша жінка, яка чекала від нього дитину. Світ розвалився в одну мить, як і батьків авторитет. Степан кинув навчання і пішов до військкомату. Це був його протест.

Мати, звичайно, плакала. Але він пообіцВони прожили довге і щасливе життя, і навіть коли Оленка народила йому сина, Степан продовжував так само ніжно любити свою доньку, як і з першого дня.