Мамо, може, тимчасово переїдеш на дачу, а квартиру здамо в оренду? Маринка в декреті, я не справляюся.

Мамо, може ти на дачу переїдеш, а квартиру твою здамо в оренду? Маринка в декреті, а я один не встигаю.

Не думала я, що на старості літ мій син вирішить виселити мене з квартири, заробленої важкою працею. Так сталося, що батько Андрія загинув, коли нашому синові було 7 років. Автомобільна аварія. Я залишилася сама з дитиною, треба було бути сильною. Мої батьки були далеко. Андрій ходив до школи, а також у групу продовженого дня. Я працювала в їдальні при паперовій фабриці. На вихідні брала замовлення, шила одяг або клеїла шпалери. Одним словом, крутилася, як могла, щоб мій син не був обділеним. Потім сама купила нам квартиру, бо раніше ми жили в комуналці.

Не знаю, що я у вихованні проґавила. Може, надто мало часу синові приділяла. Працювала багато. Балувала його: в школі одягала, взувала так, що всі заздрили, в університеті навчання оплачувала, собі постійно відмовляла.

Андрій закінчив університет, вирішив одружитися. Я забрала свою матір до себе, її дім і землю в селі продала за добрі гроші і купила синові на весілля квартиру. Відзначили молодим весілля. Андрій влаштувався на роботу в архітектурну фірму.

Синові від батьків залишився будинок у селі. Ми його не стали продавати, зробили дачу — відпочивати їздимо.

Я ще працюю, а літо весь час на землі, город, сад розвела. Їжджу туди електричкою майже щодня, бо треба доглядати за старенькою матір’ю. Але взимку там холодно. І мені одній важко таким великим господарством постійно займатися.

У сина була хороша робота, потім його звільнили. Пішов працювати поки охоронцем в супермаркет. Годувати сім’ю треба, а гроші не пахнуть.

Тут нещодавно народилася онука, Софійка, наше сонечко. Все б нічого, та тільки з грошима у них останнім часом не ладиться. Я зарплату отримую, ще й підробляю. Торби їм з дачі тягаю щотижня. Онуці купила ліжечко, іграшки, підгузки беру. Невістці допомагаю з малечею, коли є час.

Недавно прийшла до них на вихідний пограти з Софією. Поки онучка заснула, Андрій покликав мене на кухню чай пити. Сидимо, розмовляємо, а тут він і каже:

Мамо, може ти на дачі поживеш, а квартиру твою здамо в оренду? Маринка в декреті, я один зашиваюся. А там свіже повітря. Я б сам там жив.

Сиджу і не знаю, то чи плакати, то чи сміятися. Ось так, рідний син вирішив виселити мене з квартири разом з немічною бабусею, щоб на ній заробляти. Не витримала — кажу, совісті у тебе нема, щоб такі думки взагалі в голові були.

Він почав виправдовуватися, мовляв, ти не думай, я просто запропонував, вирішив, може тобі так краще буде, на землі жити. Ага, краще, в домі без опалення із пічкою на дровах. І голову мити в мисці, як в старі добрі часи.

Там, щоб дім для зими комфортним зробити, грошей вагон вкласти треба. А кого це хвилює? Головне, щоб мати сумки справно тягала з городу і грошики підкидала.

Сказала синові, що не очікувала від нього такого. Стільки я для нього зробила, а вдячність яка — ще й мою квартиру собі захопити.

Я зібралася і пішла додому. Вже місяць із сином не розмовляємо. За онучкою дуже сумую. Та ж дитина не винна. Андрій дзвонить, вибачення просить. А я вже і не знаю, що від таких дітей очікувати. Вилетів мені на голову, і ноги звісив. І все йому мало. На всьому готовому все життя, і все йому мало!

Чи правильно я вчинила?