Мати образилася, що ми не прийняли її сина-студента у свій дім

Ми свекруха образилася, що ми не захотіли взяти до себе її сина-студента

З чоловіком ми разом уже одинадцять років. Живемо у власній двокімнатній квартирі, яку не без труднощів виплатили за іпотекою. Виховуємо восьмирічного сина, і здавалося б — усе в нашому житті йде за планом. Якби не одна «геніальна» ідея моєї свекрухи, яка знову порушила наш спокій.

У чоловіка є молодший брат Орест. Йому зараз сімнадцять, і, правду кажучи, за всі ці роки ми з ним майже не спілкувалися. Чоловік з ним ледве контактує — занадто велика різниця у віці. А ще його завжди дратувало, як батьки носяться з молодшим сином, пестять, пробачають все й дозволяють нічого не робити.

Орест вчиться дуже погано, мало що не виганяють із школи. І при цьому за кожну ледве отриману оцінку його обдаровують — то новим телефоном, то кросівками. Мій чоловік не раз казав: «Мене б за двійку змусили цілими днями вчити, а йому за це гаджети дарма дають!»

Я його повністю підтримую. Ми не раз помічали, як Орест на очах у всіх навіть їсти сам не хоче. Сидить за столом, поки мама з татом накриють, нагодують, приберуть за ним. Після їди — ні «дякую», ні «бувай». Просто встав і пішов у кімнату. Де лежать його шкарпетки — він не знає, чай заварити — не вміє, речі свої плутає. Усе на батьківському обслуговуванні. Чоловік не раз заводив розмову з матір’ю, мовляв, виростите з нього безрукого, але вона відмахувалася: «Він не такий, як ти. Йому потрібно більше турботи».

Сварки, образи, тиша на тижні — такі були звичайні наслідки цих розмов. Ми намагалися триматися подалі від усього цього. Поки не настав момент, коли Орест несподівано вирішив вступати до університету в нашому місті. Ось тоді й почалося найцікавіше.

Свекруха, не соромлячись, запропонувала поселити Ореста у нас. Мовляв, у гуртожиток не візьмуть — немає прописки, знімати житло не по кишені, а сам він не впорається. «Ви ж родина! У вас двокімнатна, місця всім вистачить!» — умовляла вона з виглядом абсолютної впевненості.

Я спробувала м’яко пояснити: в одній кімнаті спим ми з чоловіком, у другій — наша дитина. Де, прошу, розмістити ще одну дорослу людину? І тоді свекруха з блиском у очах видала: «Поставимо онукові друге ліжко, і будуть вони жити разом!» Мовляв, нічого страшного, хлопці подружаться.

Але тут не витримав мій чоловік. Він різко обірвав матір:
— Я не нянька, мамо! Ти хочеш зва— Я не нянька, мамо! Ти хочеш зва— Я не нянька, мамо! Ти хочеш звалити свого «дитя» на нас? Ні! Це твій син — і тобі з ним возитися! В мої сімнадцять я вже сам готував і прибирав, і нічого, вижив!