Міцно люблю доньку, онуків та зятя, який став мені як син, але не можу так кардинально змінити своє життя.

Я дуже люблю як доньку, онуків, так і зятя, який став мені близьким як син, але не можу так кардинально змінити своє життя.

Ми працювали за кордоном і в результаті маємо простору квартиру з трьома спальнями. Зараз у нас є аж три окремі кімнати, дві ванні, три балкони, величезна кухня і простора вітальня. Нашому щастю не було меж, адже збулася наша спільна мрія.

На момент, коли ми придбали це житло, наша донька ще не була заміжньою. Як тільки завершили ремонт, члени нашої родини вирішили обрати для себе найкраще місце. Наш син Богдан обрав світлу і велику, але водночас затишну кімнату. Донька Дарина натомість обрала красиву спальню з балконом, а ми з дружиною, що ж… не мали вибору і розмістилися в останній вільній кімнаті на розкладному дивані. Ми не брали участі у боротьбі за кімнати, оскільки розуміємо, що діти дорослішають і потребують більше власного простору.

Потім наша донька вийшла заміж. Молодята побажали вишуканого, гучного весілля. На щастя, наречений був заможний, тому свято вийшло саме таким, як хотіли: була шикарна лімузина і банкет в дорогому ресторані з великою кількістю гостей. Вони запланували романтичну весільну подорож у екзотичну країну, а батьки нареченого в день весілля подарували молодятам чимало грошей на купівлю житла.

Одразу після весілля молодята перевезли свої речі до нашої квартири. За роки з’явилися двоє чудових діток, яких ми з дружиною просто обожнюємо – так ми створили велику і дружну родину.

Проте Дарина і Олександр зовсім не думали про переїзд. Ми з дружиною дійсно хотіли допомогти їм фінансово в купівлі житла, але коли говорили з ними, почули те, чого зовсім не очікували. Подружжя не планувало купувати квартиру.
Вони навіть не шукали жодної, хоча могли собі це дозволити, враховуючи їхні фінанси. Дарина сказала нам, що планує отримати нашу квартиру, замість того, щоб збирати гроші на власну, вважаючи за належне можливе виселення Богдана з місця проживання, яке належить йому так само, як і їй. Вона вважала, що брат уже занадто дорослий, щоб ще жити з батьками.

Богдан тоді був студентом, тож де ж він мав би жити? Крім того, донька зовсім не розуміла, чому ми не хочемо віддати їм своє житло, на яке ми так довго і важко працювали.

Я дуже люблю і доньку, і зятя, який став мені близьким як син, але не можу так кардинально змінити своє життя. Дуже важко віддати комусь свою мрію, яка досягалася з такими труднощами, навіть заради людей, яких так любиш і цінуєш.