Моя доля пішла до іншої

Моя доля пішла іншим шляхом

Ганна Іванівна стояла біля вікна й дивилася на сусідську ділянку, де молода жінка розвішувала білизну на мотузці. Чужа жінка в будинку, що мав дістатися їй. У будинку, де вона виросла, де минула її молодість, де померла мати.

Галю, ти чого там зависла? гукнула її молодша сестра Марія, заходячи на кухню з пакетами з магазину. Чай зовсім охолоне.

Та так, дивлюся, зітхнула Ганна Іванівна, відходячи від вікна. Як вона там господарює.

Перестань себе мучити, Марія почала викладати покупки на стіл. Що зроблено, те зроблено.

Легко тобі казати. У тебе своя квартира є, а я ось сиджу у тебе на шиї.

Не кажи дурниць. Ти мені не в тягар, сама знаєш.

Ганна Іванівна сіла за стіл і взяла охололу чашку. Чай був гіркий, несолодкий економили цукор. Після того як вона втратила дім, грошей стало катастрофічно не вистачати. Пенсія маленька, а жити треба було удвох.

Маня, а ти памятаєш, як мама нам казала про заповіт? запитала вона, розмішуючи ложечкою чай.

Памятаю, звісно. Казала, що дім нам навпіл дістанеться.

Ось саме. Навпіл. А виходить, що все дісталося Оленчиній доньці.

Марія важко опустилася на стілець. Тема заповіту болісно відгукувалася в душі у обох сестер.

Галю, ми ж це вже сто разів обговорювали. Мама в останні роки погано тямила. Альцгеймер, кажуть лікарі.

Та вона ж не одна заповіт писала! Нотаріус був, свідки. Я могли дозволити хворій жінці все чужій відписати?

Олена не чужа. Вона мамину племінницю виходила, коли та хворіла.

Виходила! фуркнула Ганна Іванівна. Пару місяців походила, ліки давала. А ми що, тридцять років мамою не займалися?

Марія промовчала. Обидві сестри знали, що це несправедливо, але нічого змінити вже було не можна. Суд вони програли, дім перейшов до Олени далекої родички, яка зявилася в їхній родині лише в останні роки.

Дзвінок у двері перервав їхні роздуми.

Я відчиню, підвелася Марія.

У передпокої почулися голоси, а потім на кухню увійшла їхня племінниця Соломія донька покійного брата.

Привіт, тітонько Галю, тітонько Маню, поцілувала вона обох у щоку. Як справи?

Та от живемо потихеньку, відповіла Ганна Іванівна. А ти як? Робота як?

Нормально все. У відпустку збираюся на море. Хотіла вас запитати, може, гроші потрібні? Можу трохи допомогти.

Марія з Ганною переглянулися. Соломія завжди була гарною дівчиною, але зараз її пропозиція прозвучала особливо зворушливо.

Дякуємо, Соломійко, сказала Марія. Поки самі справляємося.

Гаразд, якщо що кажіть, не соромтеся. А взагалі я хотіла розповісти новину. Памята