Морська пригода

**Мрія про море**

— Софійко, тобі ж тільки вісімнадцять! Ти не розумієш… — Оксана то й діло переходила на крик. Вони сперечалися вже кілька годин.

— Це ти не розумієш! Усі їдуть, а мені, як завжди, не можна, — стояла на своєму Софія.

— Хто це «усі»? Твоя Яринка? Їй мама й не таке дозволяє… — Оксана різко замовкла, відчуваючи, що зайшла далеко. — Послухай, доню…

— А ти мене слухала, коли я казала, що не хочу ніякого Богдана Володимировича? Ой так, думка дитини нікого не цікавить. Ти зробила по-своєму. Казала тоді, що хочеш бути щасливою. Ну й що? Ти щаслива, мамо? Я вже не дитина, я доросла. І теж хочу бути щасливою. Я поїду, подобається тобі чи ні. Грошей не треба. — У очах Софії блищали сльози розпачу.

— Я хочу, щоб ти була щаслива справді! Ти можеш зробити помилку, про яку шкодуватимеш все життя. Подумай, Софійко. Ти там будеш повністю залежна від свого Романа. Ти впевнена в ньому? Ви ж ледве знайомі…

— Не бійся, в подолі не принесу, — усміхнулася Софія.

— Ми не чуємо одна одну. — Оксана безсило опустилася на диван.

Вона втомилася виправдовуватися. Чоловік кинув її з трирічною Софійкою, аліментами й зник. Коли вона зустріла Богдана, не очікувала, що зможе знову закохатися та довіритися чоловікові. Він роками намагався замінити доньці батька, стати для неї другом. Але Софія так його й не прийняла.

Оксана пам’ятала, як донька зустріла Богдана в штики, коли вперше прийшов у гості. Після його відходу запитала:

— Він із нами житиме?

— Так. Тобі не подобається?

— Хто мене питає? Ти все одно зробиш по-своєму, — фыркнула дванадцятирічна дівчинка.

Оксана намагалася пояснити, що Богдан хороший, що вона зрозуміє це з часом.

— Просто ти його не знаєш. Побачиш, він тобі сподобається.

— Твоя донька просто ревнує, — тоді сказала подруга. — Не йди у неї на поводу. Не встигнеш озирнутися — вона виросте, вийде заміж, а ти залишишся сама. Такий чоловік, як Богдан, може більше не трапитися. Не вибирай між ним і донькою. Усе налагодиться, дай час.

Оксана намагалася не забувати про доньку. Але виходило не дуже. Її тягнуло до Богдана, а Софія постійно відтягувала увагу на себе. Коли донька зрозуміла, що мама більше не належить їй цілком, почала віддалятися. І ось результат — вони не чули одна одну.

Тепер Софія мстила. Роман — приємний і вихований хлопець із доброї родини. Проти нього нічого не мала. Але дозволити доньці їхати з ним до Одеси…

Коли хлопець знайомиться з батьками дівчини, завжди показує себе з кращого боку. А який він насправді? Ми бачимо лише верхівку айсберга.

Може, батькам хлопця легше? У Оксани лише донька. Вони ніколи не розлучалися. А тепер вона хоче їхати на море з хлопцем. Зрозуміло, що там буде і вино, і секс. Оксана виховувала доньку сама, тремтіла над нею. Звичайно, їй важко прийняти, що донька виросла, що в неї є хлопець, своє життя.

Але ж не тримати її на прив’язі! Богдан тепер вважав, що треба дати свободу. Дівчина не дурна, сама зрозуміє. Коли Оксана сказала йому, що якби Софія була його донькою, він би не відпустив її до Одеси з хлопцем, Богдан лише здригнувся, але промовчав. Так, не відпустив би. Оксана була вдячна йому за мовчання — він не дав сварці розгорітися.

Може, треба було забути про Богдана, про себе, присвятити себе доньці? Але як про себе забути, якщо їй було ледь за тридцять і так хотілося кохання?

Тепер щасливою хотіла бути донька. Тепер вона не слухала мами. Що робити? Легко роздумувати і радити, коли це стосується чужих дітей, а коли власної дитини — здоровНа сонячній веранді, обіймаючи теплу чашку кави, Софія тихо прошепотіла: “Мамо, вибач… я тепер розумію”.