Миття посуду: коли терпіти вже несила.

Василь мив посуду. Три дні терпів, але вже ні чашки, ні тарілки чистої не було. Тому, прийшовши з роботи, навіть не переодягався. Одягнув фартух і прийнявся до справи. Ще б, якогось борщу приготувати, бо вже забув, який він на смак… Залишки їжі так присохли до тарілок, що треба замочувати. А чашок з-під кави вже десяток. Невже не можна за собою по одній помити? Жгучий клубок підкотився до горла. Хотілося їсти, а в холодильнику – миша повісилася. І раптом так запахли Василеві Марійчині пиріжки. У їхньому домі завжди пахло випічкою, бо жінка дуже любила готувати. Лише прийде з роботи, вже з кухні пахне корицею. Або ваніллю. Вже міксер гуде, піч гріється…

Але це нинішній Василь так тепло згадує дружину. Колишньому ж Василеві здавалося, що вона, крім кухні і дітей (робота не рахувалася), нічого не бачить. Вічно у неї то прання, то миття вікон, то прибирання килимів. А з літа до осені кухня взагалі перетворювалася на консервний цех. Василь не встигав банки в підвал виносити.

Одного такого вечора він прийшов з роботи, на порозі кухні у Марії, як завжди, щось варилося-парилося, а вона, сидячи на краєчку столу – мала таку дурну звичку, чистила яблука і дивилася по телевізору якесь шоу.

– Я розлучаюся з тобою, – сказав Василь дивовижно спокійно, навіть не привітавшись.

Дружина здригнулася, але не озирнулася.

– У мене інша жінка, – пояснив. – Я люблю її і більше не можу тебе обманювати.

Марія відклала ніж, повільно повернула до чоловіка своє розпашіле від пари та новин обличчя і покірно, тихо сказала:

– Візьми один рулет, бо ми стільки не з’їмо.

Василь, звичайно, того рулета не взяв, хоча і дуже його любив: з маком і горіхами… Він зібрав найнеобхідніші речі і пішов до жінки, яка зовсім інакша на відміну від його Марії. Вона ніколи не носила, як Марія, джинси – тільки короткі сукні та спіднички. Не носила кросівок, тільки взуття на підборах. Вона могла сказати, що йде в салон краси, таким тоном, наче на важливу ділову зустріч. І весь світ повинен був чекати.

А Марія ніколи не ходила до салонів. Не любила блукати по магазинах, ринках. Якщо щось було потрібно, складала список, йшла і невдовзі поверталася з покупками. Вона не читала глянцевих журналів для жінок, не пила кави, не фарбувала волосся, не займалася фітнесом. Але завжди була красивою, доглянутою, стрункою. В обтислих джинсах і коротких кофтинках, з косою-«колоском» виглядала старшокласницею.

Василеві ж хотілося мати поряд із собою справжню жінку. От і знайшов собі Оксану. Тепер сам прасує сорочки, готує їсти, миє посуд. І сняться йому по ночах Марійчині рулети й ватрушки. І пахнуть ці сни ваніллю, і бринять у голові Марійчиним сміхом…

Навівши на кухні порядок, Василь пішов у кімнату. На дивані лежала Оксана, граційно спершись на лікті. Перед нею лежав журнал, а на столі з боку стояло ще три чашки з-під кави.

– Який же ти молодець, мій зайчику. І що б я без тебе робила? – защебетала дружина, простягаючи до Василя руки. – А я тільки від манікюрниці. Так втомилася! Дивись: класні нігті? Як свої, правда? Іди, мій пупсику, я тебе обійму…

Василя почало нудити. «Ймовірно, від голоду», – подумав він і пішов на кухню чистити картоплю.