Не рідні зв’язки

**Щоденник**

Після премії на заводі Андрій із двома товаришами сиділи у невеличкому кафе. Премія була скромна, але він не був одружений, тому до грошей ставився спокійно.

«Є гроші добре, раділо в ньому, немає почекаю до зарплати».

Так він казав друзям, коли ті скаржились, що віддають усі гроні дружинам. Якщо хтось і сховає «заначку» то вже везіння.

«Та ти, Андрію, ще щаслив, що холостий, похмуро промовив Іван. А в мене три сини, а зарплата не велетенська. Раджу не одружуйся, а то дружина теж замучить: діти їсти хочуть, чоботи розвалились, одяг малий ну і так далі»

Хлопці сміялись, аж раптом до них підсіла дівчина гарна й жвава. Одразу ж помітила Андрія й сіла йому на коліна. Він був наймолодший із компанії. Йому, звісно, ніяково, але він обняв її.

«Мене Марійкою звуть, весело сказала вона, а тебе?»

«Андрійкою онжебі Андрій», відповів він, а друзі, підморгуючи, реготали.

Марійка встала й сіла на стілець, який чемно підсунув їй Іван, притягнувши його з сусіднього стола. Андрій був хлопцем із села, працював у містечку вже рік, соромязливий і не знав, як поводитись із такими наполегливими дівчатами. Але Марійка йому дуже сподобалась, і того вечора вони пішли разом. А вранці він прокинувся поруч із нею.

«Мені на роботу, сказав він, швидко одягаючись, а вона лишилась лежати.

Андрійку, сподіваюсь, це не наш останній вечір? потягнулась вона. Приходь після роботи, я чекатиму».

Через рік у них народилась донька Оленка. Спочатку Марійка була доброю господинею: готувала, прибирала, годувала дитину. Але як тільки Оленці виповнився рік почалось. Андрій на роботі, а дружина залишає дитину у сусідки й іде гуляти. Повертається він а дитина чужа. Сусідка лається:

«Андрію, у мене й так дві доньки, а тут ще й за твоєю дивись. Скажи своїй Марійці, більше не буду няньчити Оленку».

Сварились, голосили, Андрій погрожував дружині, якщо вона знову прийде пяна. Та потім Марійка й чоловіків почала до хати приводити. Повертався Андрій з роботи а там компанія. Виганяв усіх. Якось після чергової сварки вона й каже:

«Забирай Оленку й іди, куди очі дивляться. Не потрібні ви мені».

Так він і зробив. У селі його мати, Ганна, була дуже хвора навіть з ліжка не вставала. Сусідка Надія доглядала за нею. Будинки стояли поруч, паркан ледь тримався можна було й не виходити за ворота. Надія зійде зі свого ґанку і вже у їхнім дворі. Зручно було й їжу носити.

Андрій давно не бував у селі й не знав, що мати вже лежить. Окрім нього, у неї нікого не було. Тепер у нього й мати хвора, й донька двома річками. Влаштувався на місцевій роботі, а за Оленкою дивилась Надія. У неї був син, Сашко, трьох років. Діти разом грались.

«Дякую тобі, Надю, не знаю, як би я без тебе впорався», дякував він.

Надія була одружена, але чоловік, Микола, був невдаха пив, бивсь. Андрій не раз його «навчав», але останній раз так «навчив», що той ледве відлежався, зібрався й пішов назавжди. Говорили, пішов до матері у сусіднє село. Надія, навпаки, зраділа. Боялась вона свого чоловіка.

«Андрію, яка в мене тепер тиша Добре, що ти його проучив. Якби не ти він би зі мною нічого не боявся, а чужих боїться».

Розлучилась Надія з чоловіком, а через місяць померла й мати Андрія.

Поховали Ганну. Тепер Андрій ішов на роботу, а Оленка бігла до Надії. У знак подяки він допомагав сусідці з усім. Його хатина була старою ще з часу діда, а у Надії хата була міцна. Її батько, Тарас, славився як майстерний тесляр. Ось і собі добротний дім збудував, та недовго в ньому жив.

Батьки Надії пішли один за одним: спочатку батько говорили, надірвався, бревна сам тягав. А мати через два роки теж захворіла й швидко померла. Шістнадцятирічна Надія лишилась із старшою сестрою.

Незабаром сестра вийшла заміж і поїхала в інше село. Надії тоді вже було вісімнадцять зосталась одна в хаті. Тоді й посватався до неї Микола. Мати Андрія, Ганна, радила:

«Вийди заміж, Надю, чого самотньою?» Так вона й зробила.

Народився син Сашко. Надія була щаслива, дуже любила хлопчика, але з чоловіком розчарувалась, коли той почав пити.

Після смерті матері Андрій задумався. Подобалась йому Надія дуже. Із Марійкою не порівняти. Господарка, дбайлива, добра, смачно готує, дивиться на нього ласкаво.

«Як я міг одружитись із Марійкою? Ось якою має бути дружина», часто думав він.

Якось повернувся з роботи а Оленка усусідки лежала в ліжку з температурою, і Надія, годуючи її теплим чаєм з малиновим варенням, ніжно промовила: “Не хвилюйся, Андрію, вона в надійних руках, адже ми з тобою одна сімя”.