Connect with us

Storie di vita

Не треба! – вскрикнула дівчина, покрита снігом. Вона нахилилася, щоб зліпити великий сніжок, і завмерла.

Published

on

– Не треба! – скрикнула Дарина і відразу ж отримала снігом в обличчя. Вона нахилилася, щоби зліпити сніжок більшої величини і завмерла. На безіменному пальці правої руки не було кільця. Заручного, саме того, із діамантом. Серце в неї впало в теплі чоботи з хутряною підкладкою.

– Андрію! – гукнула вона.

– Що сталося?! – Андрій кинув сніжок, вискочив із-за пам’ятника Кобзарю і підбіг до Дарини.

– Кільця немає!

– Якого кільця?! Дарина, ти мене перелякала! Я подумав, щось із тобою сталося.

– Звісно ж сталося. Я загубила кільце! От подивися. Вона показала руку, почервонілу від холоду. І справді, кільця не було.

– Як ти могла його загубити? Воно ж дещо замале!

– Не знаю! Краще скажи, що тепер робити?

Він потер перенісся.

– Як що? Весни чекати, або озброїтися дитячою лопаткою і ситом…

– Дуже смішно! Я буду шукати… Воно повинно бути десь тут.

– Жартуєш?

Озирнулися навколо.

Пам’ятник Кобзарю потопав у снігу. Алея була безлюдна. Надвечір. Ліхтарі кидали косі відблиски на замети, змушуючи сніг виблискувати, як шампанське у кришталевому келиху.

– Щоби його знайти, потрібне диво. Або снігоприбиральна машина, – усміхнувся Андрій.

Але Дарина його не чула. Присівши на корточки, вона нишпорила в снігу, підсвічуючи телефоном.

Андрій опустився на коліна і став перетирати пальцями льодяні грудки.

Через десять хвилин зовсім стемніло.

– Дар, це дурна затія, – сказав Андрій. – Ну правда. Ми не знайдемо його тут… Кільце… Давай, я тобі інше подарую, ще краще буде. Не засмучуйся так.

– Ти не розумієш! – Дарина схлипнула. – Це ж такий поганий знак – загубити кільце.

– Безглузда… – Андрій усміхнувся і взяв Дарину руку і підніс до губ. Обігрів своїм диханням. – Дивись, абсолютно замерзла. Головне, що ми є один у одного.

Він підвівся, підняв Дарину і притиснув до себе. Вона вкрилася носом на його плече, і він відчув, як вона тремтить.

– Дурненька, ми завжди, завжди будемо разом. Навіть не думай від мене якось відсторонитися. Не відпущу.

Він ще міцніше стис її в обіймах. Потім трішки відступив, підняв пальцями її підборіддя.

– Подивись на мене.

На довгих віях, які обрамляли сірі озера її очей, блищали краплинки сліз, а на щоках виднілися сліди від туші.

Андрій дістав із кишені хусточку, витер чорні розводи і поцілував Дарину в ніс.

– Ти все зрозуміла?

Дарина зітхнула.

– Проте шкода. Що коту під хвіст…

– Ну, не коту, а Кобзарю. Кобзарю не шкода, він же геній. Все, стій тут, я піду, піджену машину. Поїдемо у місце, де такий глінтвейн готують, закрутить голову…

Андрій розвернувся і пішов до стоянки.

Дарина подивилася на його віддалену спину і ще раз зітхнула. Раптом на носі їй упала сніжинка.

Вона підняла обличчя.

Пішов сніг. Великими пухнастими сніжинками він падав з неба, ніби хтось там високо наверху розпоров величезну подушку. Дарина раптом почула тишу, яка буває тільки взимку і тільки ввечері на засніжених алеях і парках, і незрозуміло чому на душі у неї стало легко і тепло, ніби її загорнули в теплу ковдру.

Вона подумала про Андрія, про те, що зараз вони поїдуть у кафе, пити глінтвейн, сміятися і триматися за руки. А потім, увечері дивитися разом кіно, вкрившись на дивані пледом…

Втрата кільця вже не здавалася їй вселенською трагедією.

– Дівчино! – раптом хтось окликнув її.

Дарина обернулася на голос. Перед нею стояв високий старий у сірому болоньевому пальто до п’ят. Сива борода звисала шматками, а з-під недоладної смугастої шапки з помпоном стирчало таке ж сиве волосся.

«Мабуть, бомж» – промайнула в голові думка. «Але звідки він узявся?»

Вона оглянулася – навколо не було ні душі.

– Це випадково не ваше? – старий простяг до неї руку і розтиснув кулак.

На долоні лежало кільце.

– Моє, моє! – вигукнула Дарина. – А як ви його…

Дарина схопила кільце і ледве натягнула його на палець.

– Як я можу вас віддячити…? – не договоривши, Дарина підняла очі, але перед нею вже нікого не було.

Розгублено вона озирнулася довкола. Старий наче під землю провалився.

– Дарино!

Андрій висунувся з вікна машини і помахав їй рукою.

– Ти не бачила тут старого? Такого високого, в шапці з помпоном? – випалила швидко Дарина, коли відкрила передні двері.

– Якого ще старого? Тут же нікого немає…

– Ти не уявляєш, що я тобі зараз розповім… – сказала Дарина, сідаючи в машину.

… Після її розповіді вони їхали мовчки. Трималися за руки й усміхалися тихим, невловимим щастям.

– Андрію, ти віриш в ангелів? – раптом запитала Дарина. – Ну, в тих, які приходять до нас із неба, щоб допомогти…

– Звісно. – серйозно відповів Андрій. – На одній зібрався навіть одружитися…

Click to comment

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 + вісімнадцять =

Також цікаво:

IT2 години ago

Momenti felici sul Ticino, quattrocentomila euro e un sacco da campeggio lasciato sul prato

— Dammi qua. Riccardo le strappò lo spiedino dalle mani, senza nemmeno chiederlo, con quella rapidità distratta di chi è...

IT2 години ago

La porta di Villa Montalto

Il campanile della chiesa di San Girolamo, a Bergamo Alta, batteva le quattro del pomeriggio quando le prime Maserati cominciarono...

IT2 години ago

Momenti felici al Belmonte: i tulipani che Lorenzo non doveva comprare

Lorenzo Ferraro, cardiologo tra i più stimati di Torino, aveva comprato dei tulipani bianchi. Non per me. Li ho visti...

IT4 години ago

Il brano della sarta di Villa Carenzi

La luce di novembre entrava obliqua nella sala grande di Villa Carenzi, sopra Bellagio, e si posava sulle pareti color...

IT4 години ago

Quando la vita ti crolla addosso

Lasciai la cartelletta gialla sul tavolo di formica della cucina, quella che mio padre aveva comprato ai saldi di un...

IT5 години ago

Il matrimonio di Chiara e la casa che non era più sua

— Vi ho appena fatto perdere la sposa, l'appartamento e il poco rispetto che vi restava! — e ho lanciato...

IT6 години ago

Quello che mia nipote nascondeva sotto il grembiule a Monza

Nessuno in quella casa doveva vederla così. La cucina sapeva di caffè Lavazza appena fatto e di niente che fosse...

EN7 години ago

Watering Can on the Edge of the Law

"You moving in with suitcases or a backhoe, Aunt Marie?" came a shout from the window of an SUV that...

ВСІ ПРАВА НА МАТЕРІАЛИ РОЗМІЩЕНІ НА САЙТІ ІЗ ПОСИЛАННЯМ НА ЗОВНІШНІ ДЖЕРЕЛА НАЛЕЖАТЬ ЇХНІМ АВТОРАМ.