Недоторкана квітка минулого

**Щоденниковий запис**

Новорічні свята добігали кінця. Після святкових салатів, тортів та закусок вже нудило, тому на сніданок Олеся зварила вівсянку. Час повертатися до звичного харчування.

Вони троє снідали, коли з кімнати долинула мелодія дзвінка на чоловіковому телефоні. Він вийшов із кухні. Олеся мимоволі прислухалася, намагаючись за відповідями вгадати, хто дзвонить і навіщо.

Коли Дмитро повернувся, вона помітила, що він не виглядав засмученим. Схвильованим так, але не розгубленим.

Гм почав він. Мама дзвонила, просила заїхати у неї тиск підскочив.

Звісно, їдь, кивнула Олеся.

Коли чоловік пішов одягатися, вона згадала його слова по телефону: «Зараз? Може, не варто? Ну добре, добре». Коли свекруха дзвонила з вимогою приїхати, Дмитро зазвичай мчав до неї без зайвих слів. «Знову накручую себе», зупинила вона власні думки.

Скоро повернуся, крикнув із передпокою Дмитро, і двері за ним грюкнули.

Їж, давай, підштовхнула Олеся сина, який возив ложкою по тарілці, розмазуючи кашу.

А ми підемо на гірку? Ти ж обіцяла, Ярик набрав на кінчик ложки каші й довго розглядав її, перш ніж покласти в рот.

Тато повернеться і підемо. Добре? Вона посміхнулася синові. Але умова зїсти кашу дочиста.

Добре, без ентузіазму хлопчик знову підніс ложку.

Якщо через пять хвилин тарілка не буде пустою, нікуди не підемо, строго сказала Олеся і підійшла до раковини мити посуд.

Вона прасувала білизну, а Ярик грав машинками на підлозі, коли в передпокої клацнув замок.

«Нарешті», подумала Олеся, поставила праску на підставку і прислухалася до шелесту одягу біля дверей. «Чогось він там забарився», і вийшла назустріч.

У дверях перед нею стояла дівчинка років десяти і цікаво розглядала Олесю. Ззаду підійшов Дмитро. Вид у нього був провиний. Він поклав руки на плечі дівчинці і визирливо підняв підборіддя.

Це моя донька, Софійка, сказав він, опустивши очі. Мама попросила взяти її до завтра.

Зрозуміло. А її мама? З новим коханцем поїхала на море? з гіркотою зауважила Олеся.

Дмитро здригнув плечима, але не встиг нічого сказати вона вже повернулася до прасування.

Проходь, почула вона його голос і косиком побачила, як дівчинка підійшла до Ярика.

У нас залишилася каша? запитав Дмитро.

Я не буду кашу, одразу відповіла Софійка. Я хочу макарони з сосискою.

Дмитро збентежено подивився на доньку, потім на дружину. Олеся знизала плечима і махнула рукою у бік кухні, мовляв, іди, готуй, я зайнята.

Незабаром він знову покликав її:

А у нас є макарони? Я не знайшов.

Є. Ось залишки. Допрасую схожу в магазин. Олеся докірливо глянула на чоловіка.

Не дивись так. Я сам не знав, що

Та ну? А мама, коли дзвонила, не сказала, навіщо кличе? За його зниженим поглядом вона зрозуміла, що влучила в ціль. Мене не треба було запитати? Чому не попередив? Ярика теж варто було підготувати. Вони зараз почнуть ділити тебе.

На підтвердження її слів із кімнати роздався рев Ярика. Олеся кинулася туди, за нею побіг Дмитро.

Ну ось. Розбирайся, розвела вона руками.

Ярик підійшов до мами й уткнувся в неї. Софійка стояла, похмуро дивлячись у підлогу.

Що сталося? Дмитро підійшов до доньки.

Олесю різнуло: він підійшов до Софійки, а не до сина.

Вона від відібрала маш шинку схлипнув Ярик.

З кухні долинуло шипіння википаючих макаронів, і Дмитро помчав туди. «І жодного слова їй не скажеш. Гостья. «Сиротинка», як називає її свекруха. А що я маю робити?»

Будеш дивитися мультики? Олеся пересилила себе і спокійно звернулася до дівчинки.

Софійка кивнула, і вона з полегшенням увімкнула телевізор. Діти сіли на диван.

Твоя мати знову за своє? Вирішила таким чином зруйнувати нашу сімю? В неї ж ідея фікс повернути тебе до колишньої. Мені розповідали, як вона кричала, коли народився Ярик, що в неї немає іншого онука, крім Софійки. Вирішила перевірити, як я ставлюся до твоєї доньки? прошипіла Олеся, повернувшись на кухню.

Їй справді погано, заступився чоловік.

А чим їй велика дівчина завадила? Води піднесла б, «швидку» викликала. З нею безпечніше. Я в її віці вже могла сама яєчню спекти, не вгавала Олеся.

Годі! різко перебив він, з гуркотом поклавши ложку. Софійко, іди їсти! гукнув у бік кімнати.

Таточку, принеси мені сюди, спокійно від