Неминучість долі

**Щоденниковий запис**

Найкращі подруги Олена та Марія дружили змалечку, жили в одному селі, і всі казали, що їхня дружба «не розлити водою». Обидві гарні, але Олена була ніжною та спокійною, а Марія як полумя, жвава та завзята.

У старших класах усі знали, що по Олені зітхав Тарас, але вона не сприймала його серйозно. Хлопець ходив за нею, дарував польові квіти, щодня запрошував на прогулянки й навіть зізнавався у коханні. Та Олена лише посміхалася. Можливо, у них би щось вийшло, якби не завадив самозакоханий Андрій, який полюбляв увагу всіх красунь.

Чорнявий, з карими очима, Андрій ходив школою, немов пан, і дівчата не давали йому спокою. Обидві подруги теж закохалися в нього, спочатку навіть жартували:

Уяви, Оленко, якій щасливиці пощастить одружитися з цим красенем Андрійком, сміялася Марія.

Андрій ж відчував, що подобається обом, і, немов справжній донжуан, гуляв то з одною, то з іншою. Дівчата почали ревнувати, а їхня ворожнеча ще більше підігрівала його. Йому подобалося їх дражнити, але й кохати він не забував.

Одного разу подруги посварилися через Андрія навіки, чекаючи, кого ж він обере. І ось Олена сказала йому:

Андрію, я чекаю від тебе дитину. Що робитимемо?

Серйозно? здивувався він, почухавши потилицю. Ну що одружимося, дитина має мати батька. Сподіваюся, ти не проти?

Доля зробила свій вибір, і Андрій заспокоївся. Незабаром у них був випускний. Подруги несподівано помирилися, поговорили, ніби все вирішили. Олені здавалося, що розбула щира, але Марія пішла, сховавши в душі образу та злість.

Було весілля, гучне й веселе. Жили вони добре, народився син Івасик. Дім дістався Олені від бабусі, а Андрій, вправний тесляр, його розширив. Працював комбайнером, розумівся на техніці.

Настав важкий час, криза. Олену скоротили з бухгалтерії, а Андрію дали довгий відпустку.

Андрію, що робитимемо? Івасик у перший клас іде, а взуття його горить, скаржилася Олена.

Головна бухгалтерка Наталка, зустрівши Олену, порадила:

У райцентрі, у Податковій, потрібен секретар. Роботи багато, але ти ж швидка.

Олена поїхала на співбесіду. У кабінеті сиділа знайома жінка в окулярах.

Маріє? скрикнула Олена.

Олено, холодно відповіла Марія. Це ти претендуєш на посаду?

Так.

А як ти з села їздитимеш?

На автобусі.

Марія відкинулася у кріслі.

На жаль, нам потрібен місцевий. Вже є кандидат.

Олена зрозуміла: колишня подруга не пробачила.

Хто? Маряна? здивувався Андрій, коли Олена розповіла. Ну почекай, я їй усі очі видеру!

Але Олена відмовилася.

Через три дні їй запропонували роботу на пошті. Життя налагодилося, але Андрія турбувало щось інше. Він щодня йшов «на роботу», але, як виявилося, у майстернях його не бачили.

Де ти пропадаєш? запитала Олена ввечері.

Андрій зітхнув.

До Марії їзджу. Я її кохаю.

Олена не витримала.

Збирай речі й іди.

Все розпалося.

Минув час. Одного разу біля хати Олени зупинився Тарас.

Привіт. Забір у тебе хилиться, давай підремонтую?

Якщо не можеш дивитися роби, відповіла вона.

Він прийшов у суботу, лагодив, а Олена розвішувала білизну.

Яка ж ти гарна, Олено!

Думаєш, коли чоловік кинув, то я до тебе в обійми кинуся? зірвалося в неї.

Пізніше вона шкодувала.

А восени, коли над річкою літали павутинки, вони знову зустрілися.

Привіт. Можна за руку взяти? усміхнувся Тарас.

Можна, відповіла Олена, і вони кинулися в обійми.

Потім дійшли чутки, що Андрій повернувся до батьків з Марією не склалося. А Олена була щаслива з Тарасом і чекала другу дитину.

**Урок:** Долю не обдуриш вона все одно знайде свій шлях.