Невідворотність вибору

Піти чи залишитися

Ярина відчинила двері й здивувалася, побачивши доньку Олену та незнайомого хлопця, який привітно посміхався.

Привіт, мамо, знайомся, це Дмитро, вирішила, що вам вже час познайомитися. А тата нема вдома? швидко промовила донька й одразу підштовхнула хлопца вперед. Заходь, Дмитре, не соромся, у мене чудові батьки.

Доброго, трохи зніяковіло привітався він і зайшов у кімнату.

Ярина посміхнулася, щоб підбадьорити його, і кивнула у відповідь.

Мамо, вибач, що без попередження нагрянули, ми тільки чаю випємо, балакала Олена, а потім підемо у кіно.

Дмитро поводився ввічливо, скромно посміхався, але підтримував розмову.

Мамо, а де тато? Я хотіла, щоб він познайомився з Дмитром.

Ну де ж може бути наш тато? У гаражі, звісно. Копається там, сказав, що машину треба пропилососити й вимити. Ти ж знаєш, він усе сам, на автомойку не хоче відповіла Ярина.

Незабаром Олена з Дмитром зібралися йти. Хлопець ввічливо подякував і попрощався.

Ой, який ввічливий і вихований, подумала мати, зачиняючи за ними двері.

Олена навчалася в університеті на другому курсі, донька вже доросла. Ярина навіть не помітила, як та виросла. А тепер вона постійно питає матір про життя, шукає порад: як вчинити, що робити у таких випадках.

Іноді, звісно, мати радить, але бувають ситуації, коли відповідає:

Доню, на це питання в мене нема однозначної відповіді й ніколи не буде. Бо ж не існує єдино правильних рішень. Іноді життя розставляє нам пастки, наче підказує, що для всього свій час.

У кожного своя доля, і життя розпоряджається по-своєму. Ярина, проживши з чоловіком понад двадцять років, завжди стояла на роздоріжжі. Вона добре памятала, як подруга Марійка познайомила її з Андрієм.

Ярино, знайомся це Андрій, друг мого Василя, підвела вона високого й худува