Незабаром повернусь…

На виході з метро утворилася заторка. На вулиці лив сильний дощ. Щасливці з парасольками спинялися біля дверей, дістаючи їх із сумок. А ті, хто без, не поспішали виходити з-під даху. Але ззаду натискали люди й виштовхували їх під дощ.

Парасольку діставай, сказав Андрій біля виходу.

У мене немає парасольки, зніяковіло відповіла Марічка, не в силах чинити опір натовпу.

Я ж казав вранці, що буде дощ, зі злістю промовив Андрій, стоячи під водою й жалібно озираючись на двері метро.

Спішила, забула Міг би й сам узяти. До речі, твоя парасолька велика, могли б під нею вміститися, парирувала Марічка.

Та гаразд, не цукрові, не розтанемо. Андрій рішуче пішов далі, а Марічка ледве встигала за ним.

Ось саме тому й велика. Вчора цілий день таскав її, а дощу так і не було. У тебе ж складна. Навіщо ти її взагалі з сумочки дістала? бурмотів Андрій.

Сушила

Вони йшли й сварилися, перекрикуючи шум дощу.

Собі завжди знайдеш виправдання, а мене ведеш винуватою, обурилася Марічка, втомлена від перепалки.

Я тебе не звинувачую, просто сказав

Ти сказав так, що я знову почулася винуватою. Можна було якось інакше, без докорів? Помовчати, зрештою. Набридли твої причепи. Ти вмієш з дрібниці роздути проблему всесвітнього масштабу, образилася Марічка.

Дощ ти називаєш дрібницею? не обертаючись, спитав чоловік. Я просто сказав

Ой, не починай знову. Годі! Набридло, обірвала його Марічка.
Вона задихалася від швидкої ходи, голос тремтів.

Андрій ще бурчав, але вона більше не відповідала, і незабаром він теж замовк. Марічка розуміла, що не права, ще цей дощ Одяг швидко промок, прилип до тіла. З волосся стікала вода.

Коли це почалося? Дрібні сварки, причепи. Чи так було завжди? Напевно. Просто раніше вона намагалася поступатися, гасити іскру докорів, перш ніж вони переростали в сварку.

Назустріч йшов чоловік. Без парасольки, але з таким виглядом, ніби насолоджувався дощем. Не поспішаючи, руки в кишенях джинсів. Серце Марічки учащено забилося, випередивши очі й розум. Олексій!

Марічка не могла відірвати погляду від його обличчя. Він теж дивився на неї, але, проходячи повз, раптом відвів очі. Як це розуміти? Це ж він! Вона не могла помилитися. Але він пройшов повз, навіть не привітався. А раптом вона помиляється? Бувають схожі люди. Марічка різко вдихнула. Виявилося, вона не дихала весь цей час. Від образу й розгубленості на очах виступили сльози, добре, що обличчя й так мокре від дощу.

Ти його знаєш? Чому він так витріщився на тебе? чоловік нахилився, намагаючись заглянути у вічі дружині.

Ні. Напевно, помилилася, після паузи вимовила Марічка.
«Але чому він зробив вигляд, що не впізнав мене?» питання рвало їй душу.

Ти брешеш. Ви так дивилися одне на одного Ти виглядаєш, ніби побачила привида.

«Так воно й є», подумала Марічка, а вголос сказала:

Він схожий на мого однокурсника. Я помилилася. Ти ж бачив, він навіть не привітався. Марічка намагалася говорити спокійно, але всередині все кипіло. Ти ревнуєш мене? Вона хотіла обернути все в жарт.

Ти виглядаєш засмученою, не вгавав Андрій.

Годі мене допитувати. Я. Його. Не знаю! викрикнула Марічка, не стримавшись.

«Він правий, я побачила привида. Я так намагалася його забути! Але якщо він зробив вигляд, що не впізнав мене, то й я його знати не хочу. Він зрадив мене»

Зізнайся, що між вами щось було, раз ти так бурно реагуєш на мої слова, зробивши байдужий вигляд, знову спитав Андрій.

Чого ти добиваєшся? Годі вже, знову запросила Марічка.

Нарешті вони дійшли додому.

Я перша в душ, сказала Марічка, заходячи в квартиру, і миттю зникла у ванній.
Чоловік щось пробурмотів у відповідь, але вона ввімкнула воду, щоб не чути його. «Ну й вигляд! І він побачив мене такою. Не дивно, що пройшов повз. Весь цей дощ» думала Марічка, розглядаючи себе в дзеркалі.

Вона зняла мокрий одяг, кинула у пральку й знову подивилася у відбиття. Фігура струнка, як колись, груди не обвисли, на обличчі жодної зморшки. Марічка зраділа, що природа наділила її густими чорними віями. Вона рідко користувалася косметикою. «Ще б туш розплилася, як у гадюки. А в цілому виглядаю непогано, подумала вона. А він змінився, став твердішим у виразі»

Марічка залізла у ванну й стала під душ. Гарячі струмені гріли, змиваючи втому та напругу. Вона стояла, не в силах позбутися спогадів

***

Марічка підійшла до стенду. Перед списками вступників стояв щільний натовп. Ч