Няня для маленької Анни

«Мама для Софійки».

Павлусю, ідемо їсти, ніжно промовила вихователька Оля.
Ні, відповів він, дивлячись у вікно.
Павлику, ідемо.
Не-е-е! закричав, затупав тоненькими ніжками в коричневих шкарпетках. Не-е-е, там мама!
Мама прийде пізніше, ходімо.
Що це таке? Ольго Василівно, ви що тут розвели? Марш до столу!

Строга жінка схопила Павлика за комір і потягла до столу, запихаючи йому в рот холодні макарони. Хлопчик вився та кричав, а вона все давила.
Жри, гадюко, жри!
Решта дітей швидко застукали ложками по мисочках.
Навіщо ви так? Вони ж діти… прошепотіла Оля, зібравшись на сльози.
Діти? скривилася жінка. Це майбутні злочинці, як і їхні мамця злодійки, бандиткі!
Ма-а-мо! верещав Павлик, червоніючи. До мами хо-о-очу!
Замовкни, малеча!
Що за галас? ввірвався голос ще однієї суворої жінки.
Та от, бунтує, їсти не хоче.
Чий?
Дмитренкової.
А, цієї божевільної. Виведіть його, мати прийшла.

Павлик ринув уперед, впився в рідні коліна.

Мамо, мамо…

Мати сіла на підлогу, цілкувала сина, пригортала до себе. Шепотіла йому щось своє. Стара нянька, тітка Маруся, втерла сльозу.

Господи, як же він її любить… А вона? Хоч і бісова, але ж як ніхто. Іншим матерям у неї вчитися треба.
Пф, любить… Вона режим любить. Скоро дитину заберуть, а вона ще одного приведе.
Та ти зла, Катю.
Та що я не так сказала? Вже й так їй полегшили.
Та у тебе ж своїх дітей немає, тобі не зрозуміти.
А у Олі? У неї теж нікого нема, а серце не закаменіло.
Та годі вам! Вони всі однакові наплодять, а потім у дитбудинку ридають.

Оля йшла з роботи, думаючи про слова Катерини. Невже та права? Грубо, але правда? Їй так подобалися Павлик і його мати яснокара Софійка, засуджена за тяжким статтям.

Олі вже на пенсію, грошей досить, поїде у свій дім, що чекає на неї. Самотня вона в цьому світі, ні рідні, ні близьких. Але серце не всихає.

Павлик стояв біля вікна, чекав. Серцем відчував скоро-скоро мама прийде.

Мамо…
Павлику…

Сиділи, обнявшись, ридали.

Софійко, покликала Оля. Дівчина підняла погляд, усмішка зникла. Треба поговорити.
Вам що від мене треба?

Не довіряла нікому, ця дівчина.

Мені. Я до Павлика привязалася, немов онук він мені. А ти… могла б і донькою бути.

Дві доби думала Софійка.

Правду тоді казали?
Правду, доню.

Дівчина здригнулася «доню»… так її в дитинстві кличкали.

Як же ви це зробите? Ви ж мені ніхто.
Спробуємо. Якщо не вийде поїду за ним у дитбудинок. Буду поряд.
Навіщо вам це?
Павлик мені платить… любовю.

Нічого не сказала, але погодилася.

Оля використала всі звязки, і… вийшло.

Дякую, сухо прошепотіла Софійка.
Мамо, я з бабою поїду ту-ту, потім до тебе приїду.

Дні для дівчини стали ще важчими.

Одного разу викликали на тривале побачення.

Дмитренко, мати до тебе.
Ма-а-ти?! Ні, не піду! Скажіть, що я… померла!
Іди, божевільна!

У кімнаті чекав… Павлик.

Мамо!

Три доби разом. Навідкривала Софійка душу.

Бабуся мене виховувала. Мати зявилася, коли та померла. Дім продала, а мені тринадцять було… Спочатку було весело нічого не забороняла. А потім знайшла чоловіка… почав бити.

Історія була страшною.

Бідная ти дитина…

Більше вони не торкалися цієї теми.

Оля возила Павлика на побачення, Софійка поступово відтавала.

Разом із колишніми колегами зустрілася.

Пожвавішала, Оленко!
Та ще й щастя моє Павлик!
Дурна ти. Вийде твоя зечка і вбє тебе, а дитину у дитбудинк.
Зла ти.
Зате не дурна.

Софійка почала писати листи.

Вітаю, доню, писала Оля, а сама плакала.

Павлик до школи вже збірався. Чекали на матір.

Одного разу дзвонили колишні колеги:

Випустили тиждень тому…

Оля плакала, пригортаючи Павлика.

Бабусю, щось із мамою?
Ні, внучку, скоро напише…

Бабо… а ось вона!

На порозі стояла Софійка.

Мамо…
Паклику…

Плакали, обіймалися.

Здорові були… мамо…
Доню, донечко…

***

Ось тільки до школи пішов, а вже й одружується!
Мам, ой як я хвилююся!
Та годі вам! Усе ж добре!
Софійко, може й тобі заміж?
Ні, мамо. Я з тобою краще. А там онуки.

Оля знала у доньки є чоловік. Але не лізла в душу.

Вони вижили. Витягнула Оля СофІ тепер, дивлячись на сильного, доброго сина та щасливу доньку, Оля усміхнулася, бо знала її серце більше ніколи не буде самотнім.