Під час весілля свекруха встала з місця й заявила священнику, що проти нашого шлюбу: такої відповіді від мене вона точно не чекала

У мій весільний день сталося те, чого я ніколи не очікував. Перед церемонією моя теща, Наталя Іванівна, наполягала, щоб бути старостою нареченої. Вона доводила, що раз вдова і ще «молода та гарна», то саме вона гідна цієї ролі. Я хотів заперечити, але заради Оленки, моєї нареченої, погодився. «Ну що там може статися? думав я. Звичайна традиція, і все».
Але сталося гірше.
На весілля теща прийшла у довгій білій сукні. У білій! Ніби то вона наречена. В один момент вона вихопила у Оленки букет і стала поруч, наче вся увага має бути прикута до неї. Оленка ледве стримувала сльози, а фотографуватися поруч із нею навіть не стала.
Та найжахливіше було попереду. Коли ми стояли біля вівтаря і говорили клятви, священик запитав: «Чи є хтось, хто проти цього союзу?»
Тоді Наталя Іванівна підняла руку.
Я проти! голосно оголосила вона. Це мій єдиний син, і я не віддам його іншій жінці! Сину, ходімо додому, навіщо тобі це весілля?
Гості ахнули, хтось засміявся. Мене охопила лють, але я миттєво знайшов вихід.
Спокійно подивився на тещу і голосно, щоб усі чули, сказав:
Мамо, ви знову забули випити ліки? Лікар казав якщо пропустите, почнеться маячня. Давайте я вам принесу води, а ви заспокойтеся. Адже сьогодні весілля! Оленка ваша невістка, а це ваш син. Ви що, її не впізнали?
Потім я звернувся до гостей:
Пробачте, моя теща хворіє, іноді їй важко контролювати слова. Отче, продовжуймо, її слова не мають значення.
Та я не хвора! скрикнула вона.
Звісно, звісно, ви здорова, просто трохи забули про ліки. Зараз усе закінчиться, і я вам їх дам, лагідно відповів я.
Вона збентежилася, відійшла і сіла на лавку. Церемонія продовжилася, і ми одружилися. Тоді я зрозумів: іноді, щоб врятувати щастя, доводиться бути спритним.