Після пологів свекруха оточила мене такою турботою, що я розплакалась: а моя мама навіть не зателефонувала

Знаєш, є така приказка: “Очей не бачить — серце не болить”. Я все частіше її згадую після розмов із матір’ю. Таке відчуття, що вона забула — у неї є не тільки син, а й дочка. Інакше як пояснити її байдужість?

Після школи я виїхала з рідного села, бо не бачила там для себе майбутнього. Хотілося вирватися, щось добитись у великому місті. Вступити до університету, отримати професію, збудувати своє життя. Там я зустріла чоловіка, ми одружились, а згодом у нас з’явилась дитина. І якби не свекруха з тестем, нам було б неймовірно важко.

Батьки чоловіка допомогли з першим внеском на іпотеку. Ми навіть два роки жили у них, щоб назбирати на своє житло. Було непросто, але ми впорались. Свекруха стала мені рідною людина, багато чого навчила, підтримувала. Але я все ж мріяла про свій куток. Не тому, що не любила їх — просто хотіла, щоб у нашої родини був свій простір.

А ось мама… Моя мама майже не була присутня в моєму житті. Рідкісні дзвінки, та й то лише щоб поскаржитись на життя чи розповісти нову історію про мого брата. За весь час розмови вона жодного разу не запитала, як у мене справи. Зате я знала, які оцінки у брата, які джинси він носить і як витягнувся за літо. Так було ще з часів університету. Її ніколи не цікавило, як я здала сесію, але вона завжди хвалилась п’ятірками брата з фізкультури.

Я звикла. Але коли ми з чоловіком нарешті купили своє житло і оформили іпотеку, я подзвонила їй поділитись радістю. І що ж? Вона ледве слухала. У неї була важливіша подія — брат одружується!

— Уявляєш, така гарна дівчина! Донька тітки Оксани, пам’ятаєш її? Через місяць весілля! Скільки клопоту!

Вона щебетала про оренду зали, вибір сукні, список гостей… Я згадала, як перед моїм весіллям вона казала, що гуляння — це марна витрата грошей. У підсумку вона навіть не приїхала, сказала, що захворіла. Мені досі здається, що вона просто не хотіла.

Брату тоді було дев’ятнадцять, нареченій — вісімнадцять. Звідки в них гроші на весілля? Судячи з усього, мама з родичами зкинулись. А нам з чоловіком сказали: “Ну, ви теж приїжджайте, якщо вийде”. Ми не поїхали. Роботи було багато, і, чесно кажучи, не хотілось. З братом у нас завжди були холодні стосунки, а на маму я тоді образилась.

Минуло півроку. Мама знову подзвонила. Не запитати, як у нас справи, а повідомити новину: вони купили братові з дружиною квартиру поруч із її домом.

— Навіщо кредит? Ми продали бабусину квартиру, тесть з тещею теж допомогли, все зібрали — і купили!

Бабусина квартира… Мама завжди казала, що залишить її собі — здаватиме на пенсії. Коли я жила в орендованій квартирі з дитиною і чоловіком, їй навіть не спало на думку запропонувати нам ту квартиру. Нам тоді не дісталося й копійки. А тут — подарунки, турбота, допомога.

Але найболючішим став момент, коли я завагітніла. Мені було страшно. Так хотілось, щоб поряд була мама. Хоч трохи, хоч спочатку. Я сама запропонувала оплатити квитки — лиш би вона приїхала. Але вона не змогла. Сказала, що у внучки (доньки брата) нежить, і вона з нею залишилась. Адже у невістки, напевно, теж є мати. Але це неважливо.

Моя свекруха одразу зрозуміла, що відбувається. Вона прийшла до пологового, обняла мене, допомогла зібрати речі, приготувала дім. Після пологів вона була поруч щоА мама так і не подзвонила.