Побачив біля траси ведмедицю, яка махала лапою: спершу злякався і хотів втікти, аж раптом помітив щось дивне

Повертаючись додому звичною трасою біля Житомира, я насолоджувався тишею та свіжим лісовим повітрям. День був звичайний, нічого не обіцяв дивного.
Раптом помітив щось темне біля узбіччя. Наблизившись, побачив ведмедицю. Вона сиділа на задніх лапах і, здавалося, махала до мене, немов кликала.
Спочатку злякався може, зникла з заповідника чи просто вийшла з лісу? Рука миттєво перемістилася на коробку передач, щоб тікати, але щось зупинило мене. Вона повільно підвелася і, озираючись, пішла в ліс, немов запрошуючи за собою.
Я не знаю, що мене підштовхнуло йти за нею може, цікавість, а може, якесь внутрішнє відчуття. Серед дерев, де гущавина трохи розступалася, я побачив ведмежа. На його голові міцно застрягла пластикова пляшка він метушився, але визволитися не міг.
Тоді до мене дійшло: вона не загрожувала, а благала про допомогу.
Повільно, щоб не налякати матір, я підійшов і акуратно зняв пляшку. Ведмедица відразу ж пригорнула малого, облизнула його, перевіряючи, чи все гаразд, а потім неспішно пішла глибше в ліс.
Перед тим, як зникнути серед дерев, вона зупинилася і глянула на мене. У її очах було щось наче вдячність.
Я ще хвилину постояв, переводячи подих, потім швидко повернувся до машини. Цей день я не забуду ніколи.