Серце бабусиної казки

Щоденник Марії Шевченко

Сиджу в садку бабусиного будинку, слухаю, як вітер шепоче в вишнях. Сьогодні сусідка Ганна розповіла мені історію, що глибоко в серці ввірвалася. Про Олену, її чоловіка Тараса та сестру Ярину. Ох, як же важко мені, старій, переповідати таке, але мушу інакше задушуть спогади.

Вечеря в трьох, запах печеного курчати, меду та прянощів. Тарас піднімає чарку:
За рідню! Щоб множилась!

Але його очі шукають не Олени, а Ярини. Сестра ж мовчазна, серветку в пальцях крутить, ніби щось її гризе. Олена бачить усе як Тарас Ярині хустку подає, як сміється з її жартів, як вони замовкають, коли вона входить. Але мовчить, бо так їй легше не помічати очевидного.

За рідню, підхоплює вона, ковтаючи узвар.

Ярина підводить очі у них така журба, що аж мороз по шкірі.
Яро, з тобою все гаразд?
Так, просто втомилась, відповідає та одвертається.

Олена знає, що в сестри зараз спокійний період на роботі, але промовчує. Мовчання її броня.

Тарас раптом закашлявся:
До речі, мене відряджають у Чернівці. На півроку, може, й більше.

Олені холодно стало.
На півроку? А як же відпустка?

Олено, це ж шанс! гаряче він. Таке раз у житті трапляється!

Говорить він до неї, а дивиться на Ярину. А та в тарілку втупилась, ніби там відповіді шукає. Олена ж помітила, як під столом його рука торкнулася Ярининої. Лише на мить. Сестра одразу відсмикнула пальці, немов попеклася. А Олена сиділа й дивилась на чоловіка, що сяє, і на сестру, що ось-ось розпадеться.

Вечеря закінчилася невпевнено. Ярина поскаржилась на головний біль і зібралась додому.
Я підвезу, миттєво пропонує Тарас.
Тобі ж в інший бік, нагадує Олена.
Для рідні не шкода, відмахнувся він.

Біля дверей обернувся, у очах рішучість:
Нам треба поговорити, Олено. Серйозно. Як повернусь.

Залишив її саму серед запахів недоїденої страви й тривоги.

Два тижні Олена жила, як у сні. Тарас дзвонив кожного вечора, розповідав про «роботу», про нову хату. Але голос його був чужий, далекий. Питав, як справи, але не слухав відповідей. Олена намагалася бути ближчою до Ярини:
Може, сходимо на ярмарок?

Та відмовлялася:
Не сьогодні, сестро, іншим разом.

Ярина змінилася змарніла, з тінями під очима. Олена помічала, як вона іноді тримається за живіт, ніби щось ховає.

Підозра зростала, як отрута. Спочатку тест на вагітність у смітнику. Потім вільні сукні, хоча Ярина завжди гордувала своєю талією. Серце стискалося, але вона чекала.

Розвязка настала в четвер ввечері. Олена сиділа на ліжку, коли задзвонив телефон. Тарас.
Привіт, сказала вона.

Він мовчав, лише дихання чути.
Більше не можу брехати, Олено, видихнув. Я не повернуся. Не через роботу. Через Ярину. Ми кохаємо одне одного.

Олена заплющила очі. Біль у грудях застиг, став каменем.
У нас з твоєю сестрою буде дитина! випалив він.

І тут Олена засміялася. Спершу тихо, потім голосніше, аж сльози покотилися. Сміх був гіркий, як полин.
Олено, ти плачеш? злякався Тарас.
Ні, прошепотіла вона. Просто зрозуміла, який ти дурень.

Поклала трубку. Істерика минула, залишивши холодну ясність. Камінь у грудях став опорою. Вона одягнулася, викликала таксі й поїхала до Ярини.

Та відчинила двері недбала, з заплаканими очима. Побачила Олену й відступила.
Він тобі сказав? Пробач почала Ярина.
Де він? перебила Олена спокійно, аж страшно.

Ярина змовкла. Олена оглянула кімнату куртка Тараса, його кеди, два келихи на столі.
Годі брехати, Ярино.

Олено, ми кохаємося! вигукнула вона. Я знаю, це жахливо, але так сталося!

Олена зачекала, доки сестра змовкне.
Ти вагітна, сказала, не питаючи.
Так, прошепотіла Ярина, закриваючи живіт. У нас буде дитина.

Олена підійшла ближче. Ярина здригнулася, чекаючи крику.
Чому ти не запитала мене, сестро? тихо сказала Олена. Я б тобі розповіла. Ми з Тарасом три роки намагалися завести дитину. Лікарі, аналізи. Він безплідний. Абсолютно.

Обличчя Ярини змінилося спочатку подив, потім заперечення, нарешті жах.
Ні Він казав, що проблема в тобі
Звичайно, сумно усміхнулася Олена. Брехати легше. Вкрасти чуже життя простіше, ніж визнати правду.

Вона повернулася до дверей.
Вітаю, сестричко. У тебе буде дитина. Але мій чоловік до цього не має жодного стосунку.

Двері замкнулися. Нічне повітря було свіжим, Олена вдихнула глибоко.

Минуло пять років. Рани загоїлися, Олена вивчила нову мову, знайшла кращу роботу, переїхала до Одеси. Сь