Щастя дочки важливіше за всі скарби

Ліпше доньчине щастя

Олена Іванівна живе сама та безкінечно скаржиться сусідам на невдячну доньку й онуку, які покинули її самотню.

Я їм присвятила все життя, а вони, найближчі, жорстокі й бездушні, не оцінили цього й кинули мене на поталу долі.

Олена Іванівна ще досить міцна літня жінка, нарікає на рідних, але не згадує, що донька Марія щомісяця дає їй гроші, а онука Соломія не раз намагалася помиритися з бабусею, але та ставила умову лише якщо та розлучиться з чоловіком. Соломія щоразу гірко зітхала й ішла геть.

У Соломії тепер своя родина вона вийшла заміж за Тараса. Обоє закінчили університет і влаштувалися на роботу. Живуть у матері Тараса, але планують взяти квартиру в іпотеку, тим більше чекають на дитину.

Як вона вийшла за Тараса це ціла історія. Скільки довелося витерпіти від Олени Іванівни, її бабусі.

Якось ввечері Соломія прийшла додому й радісно з порогу оголосила:

Мамо, бабусю, ми з Тарасом вирішили одружитися! їй було девятнадцять, все життя попереду, серце сповнювалось почуттями, вона сміялась.

Бабуся повільно підвела на неї очі: чи не здалося? А мати Марія похилила голову й мовчала. Соломія не розуміла, чому вони не радіють.

Мамо, бабусю, ви ж почули? Я виходжу заміж!

Не буде цього, різко відсікла Олена Іванівна. Заміж виходитиме…

У онуки відразу зник настрій.

Як це «не буде»? Бабусю, що з тобою? Мамо… Я думала, ви порадієте, а ви…

Ти, мабуть, вагітна? суворо спитала бабуся.

Ні, звідки тобі таке? Хіба одразу вагітніють, якщо заміж збираються?

Марія сиділа мовчки, не дивилася на доньку.

Ну й слава Богу. Тоді забудь про цю думку, поки інститут не закінчиш. Сідай вечеряти.

Не хочу. Ми з Тарасом піцу їли, відповіла онука, розгублена.

Дивно. Мати мовчить. Соломія спішила додому поділитись радістю, сподівалася на підтримку.

Мамо, чого мовчиш?

Марія ніби прокинулась, насупила брови, глянула на доньку. Потім перелякано кинула погляд на бабусю й, важко зітхнувши, відповіла:

Соломійко, бабуся права. Рано тобі заміж, інститут треба закінчити. І так рано тепер не модно…

Мамо, мені байдуже на моду! Ми з Тарасом любимо одне одного. Одружусь, а інститут закінчимо не хвилюйтесь. І ніхто мене не зупинить.

Бабуся не витримала й злісно кинула дочці:

Ось, діждалась! Яблучко від яблуні недалеко котиться. Твоя донька заміж збирається за такого ж голодранця, як і ти тоді. Добре, що я вчасно спинила…

Соломія не розуміла. Батька свого вона ніколи не знала. Глянула на матір та ще нижче похилила голову.

Бабусю, мама тоді теж збиралася заміж? За мого батька?

А за кого ж ще? Такий же студент-неборак. Так, я заборонила їй за нього виходити.

Чому неборак? Зараз у нього бізнес, несміливо вставила Марія.

Бабуся здивовано спитала:

Ти з ним спілкуєшся? Цього ще не вистачало.

Так. Він мене в соцмережах знайшов, тепер спілкуємось.

Соломія в шоці дивилась на матір.

Мамо, розкажи детальніше. Ви ж з бабусею завжди казали, що він тебе кинув, як дізнався про вагітність. А виходить, ви одружувалися? Що завадило?

Мати з бабусею переглянулись. Марія опустила очі, а Олена Іванівна заявила:

Я завадила. Я заборонила твоїй матері виходити за цього голодранця. ЗаборонСоломія тоді зрозуміла, що щастя варте боротьби, а Марія нарешті згадала, як колись так само, як і її дочка, стояла на порозі власної долі тепер же вона дивилася на неї з гордістю, усміхнувшись у душі.