Що скажеш, станемо чоловіком і дружиною?

Ось адаптована історія:

Микола хлопець тихий, скромний. Живе з батьками в селі, чи то так виховали, чи то вже від народження таким був. Проблем із сином у Ганни та Івана не було завжди слухняний.

У сусідньому дворі постійно лунали крики та лайка. Марія сусідка Ганни та Івана сама виховує двох синів, Юрка й Петра, погодків. Та такі жваві хлопці, особливо старший Юрко, що Марія вже й не знає, як його приборкати.

Юрку, знову ти брата чіпаєш? Ну зараз я тобі почекай! лунало з двору.

Він сам до мене лізе, хай не дражниться, а ти завжди за нього! гарчав у відповідь Юрко.

Оце так! Як з матірю розмовляєш?! чулося з сусідньої хати.

Так було завжди. Марія скаржилася Ганні:

Нема з моїми розбишаками ладу. У вас завжди тихо та спокійно. Твій Миколка хлопець як хлопець, заздрю тобі, Галю. Та й чого казати твій Іван спокійний, у батька й син. А мій був гарячий, сварливий, от і загинув рано через свій характер. Не пив би не потонув би Юрко копія батька, а Петро трохи тихіший, але тепер не поступається. Ох, доля моя

Так, Марусю, справді твої хлопці жваві та галасливі. На батьківських зборах Юрка твого вчителька лаяла на всі боки. Ти ж не ходиш на збори.

Їхні сини, Микола та Юрко, вчилися в одному класі, дружили, ходили до школи разом. Микола вчився нормально, а Юрко ледве тягнув.

Не ходжу я до школи. Соромно слухати скарги на моїх бешкетників, особливо на Юрка. Ідеш вулицею бачиш вчителів, так і хочеться сховатися. Почнуть скаржитися, а мені соромно, червонію, піт виступає ділилася Марія. Заздрю тобі, заздрю по-доброму. Твій Микола хлопець як хлопець, а в мене махнула рукою та пішла в хату.

Виросли хлопці. Юрко залишився таким же бешкетником, після девятого класу кинув школу, Петро ще вчився.

Вивчуся на водія, в армії відслужу, а там і одружуся, такі плани були в Юрка.

З Миколою вже спілкувалися по-дорослому. Обоє виросли. Микола залишився тихим та лагідним. Любив літом самотужки блукати лісом, збирати гриби. Вечорами сидів на призьбі, пив чай, читав книжки.

Після школи навчився на електромонтера, із села їхати не збирався. Та й батьки не відпустили б. Один син.

Тут твоє коріння, сину, тут і житимеш, давно вирішив Іван, а Микола не заперечував.

Коли навчався в районі, щодня їздив на автобусі всього півгодини до міста. Місто йому не подобалося народу багато. З дівчатами не спілкувався, хоча деякі на нього позирали. А деякі сміливі самі запрошували в кіно ті, що не знали, який він соромязливий. Він відмовлявся, посилаючись на автобус.

Миколо, гляди, із міськими дівками не звязуйся, наставляла мати. Всі вони швидкі, і не помітиш, як у пастку потрапиш

Та годі, мамо відмахувався син.

Бував у сільському клубі, спілкувався з місцевими хлопцями, часто був у компанії Юрка. Але на дівчат не звертав уваги, тому й вони до нього ставилися байдуже. Ніхто не знав, але Миколі в старших класах подобалася дівчина Оленка, на рік молодша. Але нікому про це не розповідав боявся її.

На самоті лаяв себе:

Чому я не такий сміливий, як Юрко? Біля нього дівчата юрбою, а я Я їх навіть боюся, червонію Подобається мені Оленка, але ж ніколи не зізнаюся. Раптом сміятиметься. Де вже мені Коли Оленка поруч, аж коліна тремтять. Мабуть, так і залишусь самотнім. А Юрко вже й одружується збирається

Миколо, готуйся на моє весілля. Буде в клубі. Дівчата із Степанівки приїдуть. Не проґав шансу, а то так і залишишся сам, сміявся Юрко.

Степанида, наречена Юрка, із сусіднього села за чотири кілометри. Там і знайшов кохання сусід Миколи. Чому не обрав місцевих невідомо, хоча багато за ним зітхали.

Добре, Юрку, прийду обовязково, пообіцяв він.

Весілля в Юрка було галасливе, веселе. Свідченя у Степаниди була її подруга з того ж села. Теплий літній вечір, музика, повно гостей. Багато хто танцював, а Микола сидів за столом або виходив на двор у приміщенні було душно.

Ось тут його й помітила жвава свідченя Надійка. Спочатку спостерігала за ним. Зовні Микола був симпатичним високий, із темним волоссям, сірими очима, тому дівчата, що його не знали, звертали на нього увагу.

Привіт, почув він смішкуватий голос і побачив перед собою гарну Надійку.

Привіт, відповів він і почервонів.

Я тебе знаю. Ти син дядька Івана, продовжувала вона. Твій батько часто до нас заходить, з моїм татом приятелі. Я Надія, а ти, значить, Микола?

Микола щ