Що скажете? Родина моєї свекрухи оселилася у нас перед святом і не поспішає з’їжджати

Ну, що ви думаєте? Приїхали родичі моєї свекрухи, Оксани Миколаївни, за два тижні до Великодня, і, схоже, збиратися їхати вони не збираються.

Я, Соломія, вже й не знаю, чи сміятися, чи плакати. Ці гості — справжній подаруночок, і, мабуть, вони вирішили перетворити нашу оселю на свій особистий готель. А Оксана Миколаївна замість того, щоб їх приборкати, лише підтакує та годує пирогами. Не кажу вже про мого чоловіка, Тараса, який робить вигляд, ніби це зовсім не його клопіт. Ось і вирішила розповісти вам, бо мені самій цікаво, чия витримка здасться першою — моя чи їхня.

Все почалося з того, що одного ранку я прокинулася від галасу на кухні. Думаю, може, Тарас вирішив зробити сюрприз і готує сніданок? Ха, якби! Заходжу, а там ціла делегація: тітка Марія, її чоловік Василь та їхня донька Дарія, усі з якогось далекого селища, де, судячи з їхніх оповідей, життя нудніше, ніж у нашій льодовій шафі. Вони приїхали “на Великдень”, але, мабуть, вирішили, що свято починається за два тижні. Оксана Миколаївна, сяючи, як писанка, вже метушилася біля плити, варила борщ. “Соломійко, та це ж родина! — каже вона. — Треба їх зустріти по-людськи!” А я дивлюся на ці валізи в коридорі й розумію — це надовго.

Тітка Марія — жінка голосна, наче дзвін. Відразу ж почала розповідати, як у них у селищі все дорого, а тут у нас “столичний рай”. І одразу ж взялася оглядати наш дім. “Ой, Соломія, а чому у вас фіранки такі запылені? А це що за плями на килимі?” — питає, а саме лізе в шафу, немов перевіряє, як я білизну складаю. Я стиснула зуби й мовчала, але всередині вже кипіла. Василь, її чоловік, виявився протилежністю — мовчазний, як криниця. Цілими днями сидить у вітальні, дивиться телевізор і просить “переключити на рибалку”. А Дарія, їхня двадцятирічна донька, взагалі живе в телефоні, але встигає з’їдати половину наших запасів. Я якось зайшла на кухню, а вона допиває мій улюблений йогурт. “Ой, я думала, це спільне!” — каже. Спільне, звісно, але не для тебе, Даринко!

Оксана Миколаївна замість того, щоб натякнути родичам, що час і честь знати, тільки підливає олії у вогонь. Кожного дня готує, немби на весілля: борщ, вареники, котлети, паски. А родичі, звісно, у захваті. “Оксанко, ти ж наша годувальниця!” — ниє тітка Марія, а сама просить додачки. Я намагалася поговорити зі свекрухою, мол, може, годі їх так пестити? А вона лише руками розвела: “Соломійко,