Шукаючи тепла родини

В житті не лише жінкам не щастить у сімейному житті, а й чоловікам теж. Богдан один із таких. Перед ним постає запитання що з ним не так?

“Мені вже тридцять вісім, а я так і не був щасливим, хоча двічі одружувався. Точніше, офіційно лише раз, а другий просто жили без шлюбу. І знову ні до чого доброго не прийшло. Де моє щастя? Чому воно мене оминає? Чому мені зустрічаються не ті жінки, чи я не там їх шукаю?”

Богдан сама доброта. Завжди готовий допомогти, захистити від лиха. Навіть знайомі йому кажуть:

“Бодько, тобі треба працювати добрим чарівником. На всіх доброти не вистачить, не всіх пожалієш.”

Але він такий за натурою. Живе з батьками у селі, у них велика хата, господарство. Руки золоті може бути і зварювальником, і водієм, і меблі збирати, і пральну полагодити, і з електрикою розібратися. Тому в селі його всі шанують. Але окрім цього він їздить на заробітки. Заробляє непогано. А коли приїжджає додому відпочити сусіди тут як тут. У одного щось зламалося, у іншого теж щось не так.

“Сину, ну чому ти такий безвідсотний?” лає мати. Приїхав відпочити після роботи, а знову працюєш. Там напрацюєшся, а тут тебе ніхто не шкодує.”

“Мамо, ну людям же треба допомогти.”

“Люди, сину, хитрі. Ти їм безкоштовно все робиш, не береш із сусідів грошей. А вони це розуміють, інших за гроші навіть не шукають.”

“Та годі, мамо, з мене не втече,” завжди відповідав він.

Коли Богдану було двадцять два, він одружився з Олею. Вона була на два роки молодша, гарненька та дуже жвава. Матері Богдана вона не подобалася.

“У дружини треба брати скромну та тиху, а не таку… як Олька. Вона у свої двадцять багато чого бачила, а ти з нею познайомився місяць і одразу до ЗАГСу. Хто тебе так спішив?” бурчала мати.

“Мамо, тобі все не так. Що б я не зробив усе не так. Ну чим тобі Оля не подобається? Жвава, так. Але мені саме така дружина й потрібна, бо я сам не такий. Чоловіки бувають спритні та ділові, а я що?” відповідав Богдан.

“Добре, мовчу,” сказала мати, але потім нічого мені не кажи. Міг би придивитися до Ганни, нашої сусідки. Вона скромна, господарна, увечері вдома сидить, ніхто про неї поганого не скаже.”

Жили у батьків, хоча в Богдана був окремий вхід з іншого боку хати, тому теща рідко бачила невістку. За господарством доглядали Богдан і батько. Мати лише корову доїла.

Як тільки він їхав на заробітки, у його дружини починалося веселе життя. Вона пристосувалася: як побачить, що у батьків світло погасло значить, лягли спати. Тихенько одягалася і виходила з хати з іншого боку. У ворота не йшла із вікон тещі її видно. Тому проходила через город. Ішла до клубу на танці, іноді після танців її проводжав хтось із місцевих хлопців, а то й із сусіднього села.

Одного разу тещі стало погано, і батько Богдана пішов до половини невістки. Богдана якраз не було. Зайшов двері відчинені, ніч на дворі, а Олі вдома нема. Здивувався.

“Де ж ця Олька? Чоловіка нема, і її не застанеш,” подумав він і пішов до сусіди.

Марія, мати Ганни, привітала сусідку. Та страждала від болю в голові, так що очі відкрити не могла. Добре, що захопила з собою тонометр виміряла тиск. Принесла ліки і змусила випити.

Вранці свекор пішов до Ольги, а та ніби ні в чому не бувала, тільки що прокинулася.

“Де тебе носило вночі? Пристосувалася коли ми тебе не перевіряємо, коли чоловік на заробітках, то можна бігати?”

“Я вдома спала,” казала Ольга, вона ж не знала, що свекор заходив о першій ночі, а її й не було.

“Не бреши. Я приходив о першій…”

“А тобі, старому, що від мене треба о першій? Ось Бодько приїде я йому все розповім,” відбивалася невістка.

“Та тому, що матері погано було, думав, ти допоможеш. Може, б до фельдшера побігла б. Довелося до Марії йти.”

“Та гаразд, не кип’ятись. Я до мами бігала, їй теж погано було. Ось і була у неї майже до третьої.” відповіла невістка, а батько задумався може, і справді вона права.

Богданові батьки нічого не сказали, але одного разу він приїхав з заробітків на тиждень раніше. До того ж пізно ввечері. На станції зустрів земляка Тараса той теж кудись їздив. Транспорту до їхнього села не було, пішли пішки. Іти близько трьох кілометрів лісовою дорогою. Одному, звичайно, моторошно, але в Тараса був ліхтарик, та й удвох веселіше. Все краще, ніж сидіти на станції до ранку. Тим більше, що осінь була суха.

Богдан постукав у вікно так він завжди робив, коли приїжджав. Тут у них була спальня, Ольга зазвичай спала в цій кімнаті. Але вона щось довго не відчиняла, потім він почув якесь шарудіння, і навіть з