Сімейні гості на відпочинку

Олеся сіла на край ліжка й втомлено подивилася на акуратну стопку купюр, що лежала перед нею на столі. Два роки вона з Андрійком старанно відкладали кожну копійку, кожну гривню, щоб дозволити собі те, що здавалося мрією відпочинок біля моря.

Невеликий будиночок на узбережжі, свіжа риба на вечерю, шум хвиль, шелест вітру й свобода від побутових турбот усе це мало стати нагородою за роки праці, відмов і маленьких радощів, які вони дозволяли собі лише інколи.

«Ми заслужили цю відпустку», думала Олеся, дивлячись на гроші. Їй хотілося вірити, що нарешті доля посміхнеться їм обом. Це літо мало стати тим самим глотком свіжого повітря, довгоочікуваною перервою від вічної метушні.

У кімнату зайшов Андрійко. Йому було десять. Він із цікавістю й хвилюванням крутив у руках навушники подарунок на день народження, який Олеся таки вирішила купити, незважаючи на економію, щоб хоч трішки порадувати сина.

Мам, ти точно вибрала? запитав він, сідаючи на стілець і пильно дивлячись на матір.

Так, сину, відповіла Олеся лагідно. Там тихо, пляж майже безлюдний, а поруч ринок із фруктами. Уявляєш, як гарно буде грітися на сонці? Море, свіже повітря, ніякої метушні

Андрійко посміхнувся й кивнув, але в його очах мелькнуло розуміння він знав, як важко матері тягнути все самій, як часто вона заощаджує на собі, як кожна гривня в цьому конверті далася їй нелегко. Ця відпустка була їхньою спільною мрією, яку вони берегли як найцінніше.

У цю мить задзвонив телефон. На екрані висвітилося імя «Тарас».

Привіт, сестро! жваво пролунав голос брата. Як справи? Куди цього літа збираєтеся?

Олеся зітхнула. З Тарасом у них завжди були складні стосунки: він любив командувати, вважав себе старшим і розумнішим, не приховуючи цього навіть від них.

На море з Андрійком, обережно відповіла вона. Хочемо зняти кімнатку біля води, просто відпочити.

Навіщо витрачати гроші? усміхнувся Тарас. У нас ж дача біля самого моря! Приїжджайте. Повітря, ягоди, тиша. І економія.

Олеся задумалася. Тарас завжди виглядав так, ніби знає, як жити краще. Але Андрійко оживився, побачивши можливість побувати у родичів.

Мам, це ж ціла дача біля моря! із надією сказав він. Поїдемо до дядька Тараса! А гроші залишимо на потім.

Олеся зітхнула, вагаючись, але кивнула.

Добре, відповіла вона. Ми приїдемо.

Тарас зустрів їх на вокзалі з широкою посмішкою й обіймами.

Ну нарешті! Скільки літ, скільки зим! скрикнув він, міцно обіймаючи сестру. Поїхали, у нас вже стіл накритий.

Марія, дружина Тараса, стояла поруч із молодшою донькою трирічною Софійкою, яка радісно махала їм рученятами.

Ось це зустріч! гучно і радісно вигукнула Марія, кидаючись до Олесі в обійми.

Дача виявилася затишною: деревяний будиночок із плетеними кріслами на ґанку, гойдалки під розлогим яблунею, гамак, що хитався на вітрі. До пляжу можна було дійти пішки за пятнадцять хвилин, стежкою, вкритою польовими квітами. Перші два дні Олеся й Андрійко відпочивали, ніби у казці засмагали, купалися в прохолодній воді, їли свіжі пироги й суничку з грядки, слухали спів птахів і шум прибою.

Олеся дивилася на Андрійка, як він бігав із Софійкою, зривав яблука й годував качок у ставку неподалік, і вперше за довгий час її серце наповнилося світлом.

Однак на третій день ранок почався не так мирно. Під час сніданку Тарас звернувся до сестри:

Олесю, ти ж умієш готувати? Звариш борщ на обід? А то Марія вже зовсім втомилася з Софійкою.

Олеся трохи здивувалася, але кивнула:

Звісно, без проблем.

Ввечері, коли всі зібралися після вечері, брат попросив допомогти помити посуд.

Олесю, ми так натомилися за день. Ти не проти?

Гаразд стримано відповіла вона, намагаючись не показувати здивування.

На четвертий день Андрійкові дали кошик із наказом:

Бери кошик, хлопче, збирай малину. Усі люблять пироги.

Але я хотів на пляж пробурмотів він неохоче.

Спочатку справа, потім відпочинок, сухо відрізав Тарас.

З кожним днем доручень ставало більше. Олеся мила підлогу, сиділа з Софійкою, поки Марія їздила до міста за продуктами. Андрійко полов грядки, носив відра з водою з колодязя. Спочатку вони сприймали це як допомогу, але незабаром стало зрозуміло: відпочинок перетворився на роботу. Це було не те безтурботне літо, про яке вони мріяли.

Ввечері, коли Андрійко повернувся з городу з подряпаними руками, він сів на ґанок і мовчки подивився на матір.

Мам, тихо промовив він,