«Сказала “усе добре” — а сльози до світанку»

Мамо, ну що з тобою? Олеся штовхнула матір за рукав. Чого мовчиш? Я ж питаю!

Усе гаразд, донечко, Ганна Іванівна витерла руки об фартух і відвернулася до вікна. Просто втомилася сьогодні.

Яка втома? Ти ж на пенсії! голос доньки звучав роздратовано. Я тобі вже півгодини розповідаю про переїзд, а ти наче не чуєш.

Чую, чую. Переїжджаєте у новий дім, молодці.

Олеся фуркнула й сіла за кухонний стіл, де стояли недоторкані чашки зі стиглим чаєм.

Мамо, ну подивись на мене нарешті! Що трапилося?

Ганна Іванівна повільно обернулася до доньки. В її очах грали невилиті сльози, але вона наполегливо стримувала їх.

Кажу ж, усе гаразд. Розказуй далі про свій дім.

Олеся уважно подивилася на матір. Щось було не так, але зрозуміти що саме, вона не могла. Мати виглядала знеможеною, під очима темні кола.

Мамо, а де тато? Він ще не прийшов із дачі?

Тато… Ганна Іванівна завагалася. Тато затримується. Справ багато там, у городі.

У грудні? здивувалася Олеся. Які справи в грудні на дачі?

Ну… сніг прибирати, хатинку перевірити. Зима ж.

Донька насупилася. Батько ніколи не їздив на дачу взимку. Казав, що там робити нічого, тільки гроші на дорогу витрачати.

Мамо, подзвони татові. Нехай приїжджає, мені з вами обома треба поговорити.

Не треба його турбувати, швидко відповіла Ганна Іванівна. Він там… зайнятий.

Чим зайнятий? Олеся дістала телефон. Зараз сама подзвоню.

Не треба! мати різко вихопила в неї трубку. Не дзвони йому, будь ласка.

Олеся остовпіла від такої реакції.

Мамо, що відбувається? Ви посварилися чи що?

Ми не сварилися. Усе гаразд, я ж кажу.

Яке це “усе гаразд”! вибухнула Олеся. Ти сидиш бліда, як стіна, очі червоні, тата нема вдома, а ти твердиш “усе гаразд”!

Ганна Іванівна міцно стиснула губи й знову відвернулася до вікна. За склом кружляли великі сніжинки, вкриваючи двір білою ковдрою.

Хочеш свіжого чаю? спитала вона, міняючи тему. Цей уже холодний.

Не хочу чаю! Хочу правди!

Олеся встала зі столу й підійшла до матері впритул.

Мамо, я твоя донька. Якщо щось сталося, я маю знати. Де тато?

Ганна Іванівна заплющила очі. У грудях все стиснулося від болю, який вона нос