Справа бумерангу: чоловік подав на розлучення і повернувся до колишньої!

У житті все повертається… Чоловік подав на розлучення і повернувся до своєї колишньої!

Я вважала себе майстром у грі під назвою любов. Але життя підготувало мені жорстокий урок: кожна дія має наслідки, і рано чи пізно доводиться відповідати за свій вибір.

Я вийшла заміж у 25 років — не надто рано, але й не пізно. Бажання уникнути повернення у рідне провінційне містечко, де кожен твій крок на виду, змусило мене залишитися в Києві. Тут я могла насолоджуватися анонімністю, про яку давно мріяла.

Хлопець подруги…

Ідеться про Сергія. Високий, кароокий, він був хлопцем моєї шкільної подруги Ольги. Але це лише підштовхувало мене до азарту завоювати його. Сергій, здається, теж не був проти флірту за спиною Ольги.

Так, граючись, ми почали зустрічатися, поки він ще був з Ольгою. Я не обмежувала себе у знайомствах і не приховувала цього. Сергій знав, що він не єдиний у моєму житті, але і він не був свобідний, так?

Одного разу, Сергій побачив, як я виходжу з машини іншого чоловіка. Дочекавшись, поки той поїде, Сергій підійшов до мене і сказав, що нам потрібно поговорити. Він заявив, що не хоче ділити мене з іншими, що не може уявити себе з іншою жінкою, крім мене. Запропонував розійтись з Ольгою і почати жити зі мною. Ідея мені сподобалася, особливо тому, що це вирішувало житлове питання і дозволяло дратувати гордовиту Ольгу.

Ми почали жити разом, але через кілька тижнів мені стало нудно; хотілося різноманітності і гострих відчуттів. Я усвідомила це, випадково зустрівши Ігоря — одного з колишніх хлопців, з яким у нас були веселі часи. Ми пішли випити кави, розслабилися і опинилися у його квартирі. Це було весело і освіжаюче. Через два тижні ми зустрілися знову, так почали зустрічатися для задоволення, без зобов’язань.

Поступово я повернулася до колишнього способу життя, зустрічаючись з різними чоловіками. Врешті я пішла від Сергія, залишивши записку: «Я більше не хочу жити разом». Просто і без пояснень.

Неочікуваний поворот…

Через місяць я дізналася, що вагітна. Злякавшись, я повернулася до Сергія. Дізнавшись про вагітність, він запропонував шлюб. Я погодилася, не відчуваючи божевільного кохання, але вважаючи це найправильнішим і найлегшим рішенням. Крім того, це дозволяло уникнути повернення в нудний провінційний містечко.

Через рік після народження сина я знову завагітніла – ще один хлопчик. Догляд за двома маленькими дітьми і ведення господарства забирали весь час. Сергій багато працював, був амбіційним і часто затримувався до пізна. Можливо, він просто не поспішав додому до роздратованої дружини і галасливих дітей. Я не була приємною компанією: втомлена, роздратована, без вільної хвилини. Чекала повернення Сергія, щоб почати скаржитися.

Але… довелося розраховуватися.

Можливо, ви задумуєтеся, хто батько мого старшого сина. Сергій чи хтось із моїх колишніх? Я вважала це неважливим. Може бути, Сергій, а може, і ні. Казала собі: «Усі роблять помилки, я була молода, це не навмисно…»

Досі не знаю, хто батько мого старшого сина, і навряд чи коли-небудь дізнаюся. Всі вірять, що це Сергій — і він сам, і син, і наші близькі.

Але чи має це значення, якщо Сергій все одно перестав дбати про дітей? Не тому, що сумнівався в їхньому батьківстві. Одного вечора, коли дітям було 4 і 2 роки, я повернулася додому і знайшла записку: «Я подав на розлучення. Між нами нічого не виходить».

Ми розлучилися. Тепер я сама виховую дітей. Сергій виплачує аліменти, яких ледве вистачає. Принаймні він залишив нам квартиру — жити в ній, поки діти не стануть повнолітніми.

А Сергій таки одружився… на Ользі. І тепер вони чекають первістка.