Справедлива кара

**Покарання**

Оленко, в тебе так багато життя, можна цілий фільм знімати, казала Соломія своїй подрузі та колезі, а та в відповідь лише сміялася:

Так, життя в мене бурхливе, от тільки не знаю, який кінець у цього фільму Але щось придумаю. Час заміж, мені вже двадцять вісім. Тож я працюватиму ще наполегливіше.

Ой, Оленко, не сміши мене. Ти ж не дуже й хочеш заміж, тобі й так добре, а там відповідальність і один-єдиний чоловік, продовжувала Соломія.

А хто тобі сказав, що один-єдиний? Це ти так живеш зі своїм Іваном, а в мене буде все інакше.

Що це ти таке говориш? обурилася подруга. Хіба можна бути заміжньою й мріяти про інших? Я такого не приймаю.

Ну це ти, а це я, посміхалася Олена своєю чарівною усмішкою.

Вона була справжньою красуньою струнка, з гарною фігурою та тужливим поглядом. Чоловіки часто оберталися вслід. Олена з тих жінок, що свого не впустять. Вона й жила за принципом: «дають бери, бють дай здачі». У чому би не бралася, усе виходило краще й швидше. В офіс вона прийшла пізніше Соломії, але вже обігнала її по карєрних сходах тепер подруга була у її підпорядкуванні.

Чоловіків у колективі було багато. Олену любили всі, навіть одружені, але вона вирішила:

Переді мною мета вийти заміж, тож одружених відкладаю вбік, хоча серед них трапляються отакі екземпляри! Серед кандидатів у мене три колеги. Залишилося лише вибрати.

Вона радилася із подругою, та та йшла правильним шляхом:

Оленко, не ображайся, але тут я тобі не порадниця. Думай сама й вирішуй. Не дай Боже щось піде не так винуватою залишусь я.

Олена на ромашці не ворожила. Серйозно проаналізувала, хто з трьох перспективніший. Дійшла висновку Богдан найнадійніший: симпатичний, умілий, добре заробляє, а головне у всьому її слухає.

Богдан відчув, що Олена до нього потеплішала. Він і так це бачив, але на шляху стояли ще Тарас і Ярослав. Їм вона теж дуже подобалася, і сама Олена з ними фліртувала, що його дратувало.

Мабуть, Олена зрозуміла, що я найкращий варіант, тішився Богдан. Треба не зпустити моменту й швиденько зробити пропозицію.

Так і сталося. На одному з побачень Богдан подарував Олені великий букет і маленьку коробочку з перснем.

Оленко, будь моєю дружиною. Я довго думав і зрозумів, що з тебе вийде чудова дружина. Та й хочеться прокидатися щоранку поруч із тобою.

Я згодна, Богдане. Хоча не чекала, що ти так швидко зробиш пропозицію. Але ми знайомі, тож я згодна.

Спочатку жили в невеликій квартирі Олени. Але потім чоловік запропонував:

Давай продамо цю квартиру й збудуємо великий дім. Візьмемо кредит, якщо треба. А поки добре заробляємо поступово зведемо.

А де житимемо? Орендувати? спитала дружина.

Навіщо? Мій батько живе один уже три роки після смерті мами. У нього простора «трішка», місця вистачить. Він не проти, я знаю. Ну що, вирішили? Дружина погодилася.

Робота на купленій ділянці закипіла, квартиру продали швидко. Переїхали до батька. Віктор був радий. У Олени зі свекром завжди були гарні стосунки, хоч і бачилися нечасто, але відносини підтримували теплі.

Віктор батько Богдана після смерті дружини жив сам. Пятдесятитрьохрічний чоловік виглядав респектабельно, старим його не назвеш, навіть «літній» до нього не дуже підходив. Після першої зустрічі Олена сказала:

Твій батько дуже нагадує мені того актора, що в рекламі мобільного, і Богдан, сміючись, погодився.

Віктор був високим, мускулистим, двічі на тиждень ходив у спортзал, з доглянутою бородою та грубим голосом. У нього завжди вюнились жінки, але вдруге одружуватися він не збирався.

Звісно, свекор був радий, що син із невісткою переїхали до нього тепер не так нудно. Час минав. Але Богдан все вільний час проводив на будівництві, сам усе контролював, і дружина бачила його все рідше. Зате свекра все частіше.

І одного дня Олена зрозуміла: Віктор дивиться на неї якось особливо. Спочатку здалося. Але ні. Він щоразу обіймав її, говорив компліменти, ласкаво посміхався.

Оце так, промайнула думка. А свекор-то що, закохався? А що, він дуже приємний чоловік. Можна й з нього щось отримати, розраховувала вона.

Коли Віктор знову обійняв невістку, та не чинила опору і сама не помітила, як вони зблизилися. Ніхто з них навіть не задумався:

А чи правильно я роблю?

І головне не мучилися каяттям. Для них це було ніби саме собою зрозуміло: ну сплять разом, ну й добре. А чому б і ні? Богдан пропадав на будівництві, інше й на ніч залишався, особливо у вихідні дуже хотілося швидше звести дім. Бувало, так втом